Росії начхати на долю Нагірного Карабаху, їй потрібна лише військова присутність в регіоні / фото REUTERS

Росія і Туреччина допомогли домовитися про перемир'я в Нагірному Карабасі. Але вони це зробили без будь-якого врахування інтересів регіону.

Про це пише New York Times, додаючи, що перемир'я між силами Вірменії й Азербайджану стало переломним моментом. Військова й політична мапа Південного Кавказу фундаментально змінилася. Життя були врятовані. Сотні тисяч азербайджанських біженців, які покинули свої домівки в кінці 1980-х і на початку 1990-х років, тепер можуть потенційно повернутися. Але вірмени розбиті й налякані.

"Та й геополітична картинка не така вже й райдужна. Цю угоду уклали двоє автократичних сусідів: Росія й Туреччина, які тепер можуть використати її для просування власних планів щодо самозвеличення. Для них вся ситуація стосується військ й транспортних коридорів, а не людей", - йдеться в статті.

Читайте такожWashington Post: Війна в Нагірному Карабасі вносить п'ять змін в лінії на мапахСША, попри роль офіційного посередника поруч з країнами Європи, були відсунуті на другий план. Таким чином, вони заплатили за всі роки нехтування конфліктом в Нагірному Карабасі. New York Times пише, що Азербайджан вийшов великим переможцем після останнього спалаху війни. Більш ніж 26 років тому він зазнав принизливої поразки на полі бою. Він був змушений поступитися вірменським силам як спірним Нагірним Карабахом, так і всіма регіонами навколо нього. Тепер Баку здобув перемогу в бою й повернув під контроль ці території. Півмільйона азербайджанських переселенців зможуть повернутися додому. Важливо і те, що Азербайджан взяв під контроль місто Шуша в серці анклаву, яке має велике культурне значення й колись було населене здебільшого азербайджанцями.

Росія, яка створила угоду про перемир'я, теж переможець. На відміну від інших зон конфлікту на території колишнього СРСР, їй  так і не вдалося відправити свої війська в Нагірний Карабах. Але тепер Москва саме це й зробила, розгорнувши там 1960 так званих "миротворців". Раптом Росія отримала розширену військову присутність в регіоні, вплив на який вона раніше втрачала.

Туреччина теж отримала вигоду. Надавши своєму союзнику Азербайджану вирішальну військову підтримку, вона отримала транспортний коридор, який радикально розширює її східні горизонти. Фактично Анкара отримала прямий доступ до Центральної Азії.

Читайте також"Це буде самогубство": Путін порадив Вірменії навіть не думати про відмову від перемир'я з АзербайджаномВірмени тепер сильно травмовані. Вони заплатили дуже високу ціну за погану військову підготовку й роки відмови від гнучкості щодо азербайджанських територій, які вірменські сили окупували на початку 1990-х. Єдине, що вони отримали від перемир'я - це збереження частини населеного вірменами анклаву включно з містом Степанакерт. А також захист російських військ. Однак, вони втратили частину Нагірного Карабаху. Остаточний статус регіону досі під сумнівом.

Російська угода про перемир'я описана на одній сторінці. Вона містить дуже багато питань без відповідей і приховує потенційні пастки. Раптовість, з якою угода була укладена, повертає до жорстокої політики великих держав початку 20 століття.

"Вперше за рівно 100 років, з осені 1920-го, російські й турецькі війська будуть присутні в цьому регіоні. Тоді, як і багато царів і султанів до них, Володимир Ленін і Мустафа Кемаль Ататюрк диктували умови, на основі яких були накреслені кордони й сфери впливу. Тоді, як і зараз, Росія й Туреччина відгородили країни Заходу від процесу ухвалення рішень", - пише видання.

Багато "мирних угод", укладених великими державами по всьому світу, провалилися. Тому що горе, яке вони приховали, так і не було залагоджене. Тож озлоблені сторони конфлікту продовжували битися по-партизанськи. Якщо ця угода не стане вичерпною і, зокрема, не дасть вірменам Нагірного Карабаху відчуття безпеки й захищеності, вона може розпастися, І новий конфлікт знову спалахне.

Читайте такожАзербайджан і Вірменія обмінялися тілами загиблих військовихДля довготривалого миру між Вірменією й Азербайджаном потрібно серйозно попрацювати над цілою низкою проблем. Зокрема, потрібно провести безпечне повернення біженців, відбудувати й розмінувати регіон, надати гуманітарну підтримку й вирішити проблему порушення прав людини. А також відкрити Нагірний Карабах для міжнародних організацій і підрозділів ООН.

Все це це проблеми, в яких політики в Москві чи Анкарі не розбираються і взагалі не зацікавлені. Натомість країни Заходу й міжнародні організації можуть багато запропонували в їх вирішенні. За всі ці роки вони так мало зробили для вирішення цього конфлікту, що тепер доведеться вступати в дивну співпрацю з Росією. Але ширша міжнародна співпраця критично важлива. Те, що було підписане 9 листопада, було лише угодою для Нагірного Карабаха. Потрібно значно більше, щоб вона стала миром.

Мирна угода щодо Нагірного Карабаху: що відомо

Читайте новини світу і переклади зарубіжної преси на каналі УНІАН ІноЗМІ