На поточному пленарному тижні, після кільканадцятого привітання у сесійній залі парламенту «Слава Ісусу Христу», якось зробилося не по собі.
Нарочита побожність у Верховній Раді більше схожа на блюзнірство, особливо після оприлюднення значної кількості декларацій народних депутатів - з церквами, мощами, шубами й мішками готівки - у зубожілій країні, де йде війна і менш заможні люди віддають останнє на армію. Та, мабуть, таку хвилю побожності викликав, зокрема, і законопроект про запровадження душпастирської опіки у сфері охорони здоров’я (мова йде про діяльність у закладах охорони здоров’я священнослужителів (капеланів), уповноважених релігійними організаціями), який, після довгих дискусій, все ж був провалений.
Втім, і прихильники, і противники цього документу мали свої аргументи. Голова комітету парламенту з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець довго переконувала, що закладам охорони здоров'я надається лише право приймати священнослужителів (капеланів) на роботу. І ніхто не буде їх змушувати це робити.
Однак сесійну залу відразу накрила хвиля звинувачень у тому, що тепер, мовляв, лікарні, і так не маючи коштів на медикаменти й на оплату праці медиків, яким з бюджету завжди припадають копійки, платитимуть зарплати ще й священикам. Волання Богомолець, що вони працюватимуть на волонтерських або громадських засадах, нічого не змінили. Адже ніхто так і не взявся чітко пояснити, ким би все-таки фінансувалася робота працевлаштованих у лікарнях священиків.
Нарочита побожність у Верховній Раді більше схожа на блюзнірство, особливо після оприлюднення значної кількості декларацій народних депутатів - з церквами, мощами, шубами й мішками готівки - у зубожілій країні, де йде війна і менш заможні люди віддають останнє на армію
Слід зазначити, що значне несприйняття ідеї працевлаштування
священиків (капеланів) у лікарнях йде й від того, що на сьогодні поява священика у медичному закладі нерідко асоціюється з можливим завершенням хворим життєвого шляху і бажанням пацієнта сповідатися. Це суто світоглядна проблема, яку треба змінювати. Так, зараз далеко не кожен готовий нормально сприймати появу священика у лікарні як сигнал для хворого, якому, можливо, залишилося кілька днів перед відходом у вічність. Але, якщо такий священик буде у лікарні щодня, то, можливо, це сприйматиметься як моральна підтримка в подоланні хвороби, а не як похід в останню путь.
Втім, можна зрозуміти й депутатів, які кажуть, що за теперішньої бідності медичних закладів, працевлаштування священиків можна сприйняти як підсвідому відмову в лікуванні, мовляв, ліків немає, залишилося тільки на Бога надіятися.
Взагалі, проблема допуску священиків до медустанов, що викликала жваві дискусії у парламенті, виглядає надуманою. Адже законодавством вже передбачено, що пацієнти, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, мають право на допуск до нього священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду. Народний депутат Оксана Корчинська розповіла, що в Національній дитячій спеціалізованій лікарні «ОХМАТДИТ» вже скоро три роки на посаді соціального працівника працює священик. При цьому «ще інші 5 конфесій ходять до діток, сповідають їх, сповідають батьків і допомагають лікарям».
Однак слід зауважити, що такі неоднозначні законопроекти все одно мали б спочатку, до винесення їх у сесійну залу, проходити обговорення в суспільстві. Адже, якщо брати на роботу священика (капелана) в медичний заклад, то виникають питання: а хто визначатиме, представник якої релігії це має бути? Як відбиратимуть кандидатів – шляхом голосування? Відповідно до віросповідання керівника закладу? Хто контролюватиме розповсюдження у медзакладах сект і їх «місіонерів»?
Взагалі, проблема допуску священиків до медустанов, що викликала жваві дискусії у парламенті, взагалі виглядає надуманою
Зрештою, як бути з Конституцією України, якою передбачено, що кожен громадянин має право на свободу світогляду і віросповідання і, зокрема, сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої? Ба більше, церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. І одна релігія ні в якому разі не може бути визнана державою як обов'язкова.
Багато питань викликала й ініціатива про необхідність створення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони здоров'я, дорадчого органу – Душпастирської ради, до складу якої мали б включити представників зацікавлених релігійних управлінь і центрів, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку. Що саме ця рада вирішуватиме? Які у її представників будуть функції? Про все це в законопроекті – ні слова.
Зрозуміло, що нинішні реалії вимагають нових підходів. За словами Богомолець, саме зараз відбуваються переговори з КНУ ім. Шевченка щодо можливості відкриття факультету душпастирської опіки для підготовки медичних, військових та тюремних капеланів. Ідея неоднозначна, але актуальна.
Знаю від знайомих, що на фронті капелани часто є психологами, які мусили морально підтримувати хлопців. Адже людині, особливо, вихованій в релігійному середовищі, важко застосувати зброю.
Душпастир може підтримати людину, дати їй моральних сил боротися з хворобою, але не можна все зводити тільки до молитви, коли має йтися про розвиток медицини, кваліфікацію лікарів, хороше обладнання
Крім того, не раз ловила себе на думці, що не знаю, як розмовляти з тяжко хворими людьми, як їх підтримати, як знайти саме ті щирі слова, які дадуть надію. Саме в цьому мали б підтримати священики (капелани). Бо, працюючи у медичних закладах, вони могли би стати, по суті, психологами з вузької спеціалізації…
Втім, слід розуміти, що душпастир може підтримати людину, дати їй моральних сил боротися з хворобою, але не можна все зводити тільки до молитви, коли має йтися про розвиток медицини, кваліфікацію лікарів, хороше обладнання. Та по цим питанням дискусії у парламенті не настільки емоційні…
Надія Пришляк
