Послухала вчора по телевізору кандидата на посаду київського мера Леоніда Черновецького й подумала: я це вже колись чула. Він каже, що Омельченко вимагає, аби він зняв свою кандидатуру на користь будь-якого кандидата. “А я не зніму за жодних обставин, - заявляє Черновецький таким тоном, наче хтось забирає в нього останній шматок хліба.
Це ж так само було в 1999 році, коли Мороз, Марчук, Ткаченко та Олійник домовилися висунути найбільш прохідного кандидата від себе, тобто опозиції, яку назвали "канівською четвіркою", проти чинного Президента Кучми. Марчук сказав: я не знімуся за жодних обставин. Мороз сказав те саме. І що ми мали в результаті? Переміг Леонід Кучма.
Хіба ж панам, які так активно воюють з чинним київським головою за посаду мера, - Кличкові та Черновецькому - не очевидно, що перемогти його вони можуть лише за однієї умови: якщо від них залишиться хтось один? Їхній об’єднаний рейтинг набагато перевищує рейтинг Омельченка, але кожен окремо не може змагатися з Олександром Олександровичем.
Навіщо ця патетика Черновецького, якщо він займає явно програшну позицію? Будь мужнім і домовся з Кличком – у того, здається, позиції кращі.
Сусідка мені сказала: вони українці й ніколи не домовляться. Напевне, так і буде. А шкода. Хотілось би, щоб українці після Помаранчевої революції приємно здивували світ ще раз.
