Неділя,
20 серпня 2017
Наші спільноти

Як мій тато-росіянин відмінив вечірку, приурочену 100 дням Януковича

 

Мій тато – громадянин України, але по духу - типовий «російський співвітчизник за кордоном» (так називають цей тип українських громадян в РФ).

Перші півтора місяці президентства Януковича батько насолоджувався його перемогою, хоча за нього на цей раз і не голосував. Іноді він навіть мучився з цього приводу.

Але якось він зайшов в мою кімнату і задумливо запитав, чому Тимошенко не показують по телевізору.

– Перші плоди інтеграції з Росією, – відповіла я. Як прогнозував мій ньюсмейкер з російської опозиції, у разі нашої інтеграції російська несвобода затопить український політичний простір.

– Але він обіцяє реформи...

– Скоро ми їх відчуємо. Спершу він підніме тарифи. Адже треба ж буде віддавати борг, який «чесно» програв в Стокгольмському суді глава Мінпаливенерго, повертаючи борги своєму компаньйонові.

Іншим разом батько приніс мені газетку, колись популярний таблоїд, який стає все більш одіозним.

– Ознайомся, – запропонував мені тато.

Я, відкривши навмання сторінку, стала вголос читати заголовки цього видання:

– «Крах нерівного шлюбу Галичини і України», «Символічний Союз Сходу і Заходу закінчився дурдомом», «Дві ідеології, дві країни, два способи життя»... І це все в одному номері. Тобі це подобається? Газета Януковича таким чином будує єдність нації? – запитала я батька.

– Ну, це інший погляд на речі...

– Послухай, я недавно брала інтерв`ю у головного бандерівця з націоналістичного руху. Знаєш, що він сказав? Нам не потрібно всім бути націоналістами, давайте будемо хорошими людьми і разом будувати Україну. А ще, знаєш, що сказала моїй подрузі родичка Бандери: не президенти творять людські долі – давайте разом переживемо цей період. Скажи, хто кращий громадянин – той, хто пише такі статті чи згадані мною націоналісти?

Запитання повисло в повітрі, і батьків настрій помітно зіпсувався.

Одного разу ввечері, коли я прийшла з виступу Януковича в палаці "Україна", тато зустрів мене чи не квітами і майже пошепки запитав:

– Ну що, послухала президента? Як він виступив?

– Послухала. Дуже мило. Але я слухала його, а чула, як нахабно, чи не ногами, відтирають від палацу «Україна» моїх приятелів з руху «За Україну», як їх ображає братва президента у формі «Беркута», як пікетникам не дали розгорнути прапори.

– Я сам, коли їхав з лікарні, бачив, що там було багато міліції, – понуро погодився батько. – Але чому ж ти не була з пікетом?

– Тому що мені треба було бути в палаці «Україна».

– Втім, добре, що не була, у тебе дитина, – резюмував батько.

Наступного дня, після прес-конференції Януковича, я розповіла, як міліціонери не дали підійти до Українського будинку ще одному пікету.

– Він згортає демократію, – констатував батько. – Але яка ціна цієї демократії, якщо вона не може себе захистити?

На цей раз вже я не знала, що сказати. Але в думках відзначила, що вперше у нас намітилася єдність в оцінці державної політики.

Зізнаюся, що окремі події мій тато відзначає, влаштовуючи серед пенсіонерів у дворі такі собі пенсійні паті, – сто грамів, розмови про політику, спогади про минуле. Серед його приятелів є різні, є комуністи, є націоналісти, вони сперечаються, але не лаються, пенсії-то у всіх однаково низькі. Якось почула, що мій тато з відчуттям погано приховуваної гордості говорив сусідові-націоналістові:

– Максимич, у мене дочка така, як ти. В ідейному сенсі я втратив її.

– Добра доня, – погоджувався Максимович.

Так от, мій тато чин чином планував відзначити сто днів Януковича. Але, помітивши, що його пенсійна вечірка відкладається, я запитала батька, чи не передумав він.

– Жарко, – відповів тато. – Цю дату ми вже пропустили. Але скоро день Росії, виставлюся мужикам, я ж росіянин.

– Максимович на день Росії не прийде, – зауважила я, подумавши, що на День Росії теж буде спекотно, і що батько явно проігнорував 100 днів Януковича. – Максимовича пригости на день Конституції, як її не зневажають, а все-таки Основний Закон.

– Ти маєш рацію, – відповідально заявив мій батько і зробив позначку в календарі.

Я подумала, що, незважаючи на весь жах сучасного політичного процесу, в житті завжди є місце творчості. А головна творчість – це сім`я. І має рацію та далека родичка Бандери, котра сказала: не президенти творять людські долі.

А знаєте, чим мені запам`ятаються 100 днів нинішнього президента? Мій батько перестав мучитися, що не голосував за Януковича в другому турі. З його-то відповідальністю - це колосальний прорив.

Маша Міщенко

 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Читайте також
Новини партнерів
loading...

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку