Знайому всім хвацьку тангову мелодію «Мурки» цього разу грав не мурівець Шарапов, який «канав» під бандита перед грізним Горбатим. І не «блатні» шансоньє Аркаша Сєвєрний чи Борис Рубашкін. Ні, у програмі акордеоніста і депутата Партії регіонів Яна Табачника "Честь маю запросити", яка вийшла на телеканалі "Інтер", неофіційний гімн радянського (і пострадянського) криміналітету виконали в чотири руки на двох роялях чинний перший заступник Генерального прокурора України Ренат Кузьмін та ще один депутат ПР, тричі колишній генпрокурор Святослав Піскун. Двоє супердосвідчених працівники прокуратури не могли не розуміти, ЩО вони грають. Зараз уже мало хто пам’ятає, що первісна версія «Мурки» являла собою просто «жорстокий романс» без усяких «урок», «шалав» та «малин», в якому ревнивий чоловік застрелив невірну дружину.
Ні, у масовій свідомості зафіксовані зовсім інші варіанти «Мурки». «Найкласичніший» з них:
Прибыла в Одессу банда из Ростова,
В банде были урки, шулера.
Банда занималась тёмными делами,
И за ней следило Губчека.
Темнота ночная, только ветер воет,
А в развале собрался совет —
Это хулиганы, злые уркаганы,
Собирали срочный комитет.
Речь держала баба, звали её Мурка,
Хитрая и смелая была.
Даже злые урки — и те боялись Мурки,
Воровскую жизнь она вела.
Потім ця сама Мурка «впала на ізмєну», стала «шалавою», що скінчилося закономірним фіналом:
Здравствуй, моя Мурка, Мурка дорогая,
Здравствуй, моя Мурка, и прощай!
Ты зашухерила всю нашу малину,
А теперь маслину получай!
Хто не знає, «маслина» на жаргоні – це куля.
У старих одеських варіантах пісні 1920-х років фігурували «Любка» та «Машка», але в 30-х усталилася саме «Мурка». Як пояснює знавець блатного шансонутакий собі Фіма Жиганець, ця метаморфоза сталася тоді, коли пісня з Одеси вийшла на широкі простори СРСР і потрапила до Москви. Вибір нового імені, швидше за все, підказала сама тема.
Річ у тім, що в 20-40-ві роки «мурками» називали співробітників легендарного МУРу (російською «Московский уголовный розыск»). Навіть приповідка така була - «Урки и мурки играют в жмурки», тобто, одні ховаються, інші - шукають. А до того ж «Мурка» є варіантом імені Марія, Маша. Як пише пан Жиганець, таким чином, для кримінальних злочинців ім`я «Мурки» стало втіленням мерзотності і підлоти, воно в їх уяві пов`язувалося з підступними «ментами».
Цікаво, невже прокурори Кузьмін та Піскун не знали про це смислове навантаження пісні, яку вони так вправно, з варіаціями награвали на роялях? Вона саме про те, як доблесні бандити «завалили» співробітника або інформатора правоохоронного органу. «Урки» таки вбили «мурку».
Чи прокурори не знали про особливий статус цієї пісні у кримінальному світі? Згадайте, як бандит Промокашка у класичному фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» проігнорував класичні фортепіанні екзерсиси Шарапова («так кожен може») і мало не з побожністю зажадав улюблену «Мурку». Вона явно була для нього чимось сакральним. І не лише для нього, а для сотень тисяч радянських «уголовничків».
До речі, саме під звуки «Мурки» у роки Великої Вітчизняної ходили в атаки штрафні підрозділи, сформовані з кримінальників із табірним минулим. Але це, мабуть, єдина героїчна сторінка в багатій кримінальній історії цієї пісні.
А тому автор впевнений: не личить і не гоже прокуророві виконувати цей неформальний гімн кримінальних злочинців – та ще й у ефірі найрейтинговішого каналу країни, перед мільйонами глядачів. І річ зовсім не у наявності чи відсутності почуття гумору. Репутація вищого наглядового органу України, його дистанційованість від кримінального світу – це матерія надто серйозна. І жарти тут недоречні.
Ян Табачник сказав під час передачі: «Іноді дійсно краще співати, ніж говорити. Адже музика об`єднує нас навіть тоді, коли мітингова риторика розколює».
Мітингову риторику я і сам не люблю Але, панове, якщо та музика, яка вас об’єднує, це «Мурка», то я, мабуть, волів би триматися від вас подалі.
Микола Писарчук
