Кнут Гамсун небезпідставно стверджував, що в кожної повноцінної нації є дати, які «буквально дихають символізмом». Їхнє відзначення виходить далеко за межі формалістики і банальщини святкових ритуалів. Тут особливе смислове і спонукальне значення має навіть найменша дрібничка – місце, слово, тембр, жест.
Для української ідентичності таким символічним Еверестом впродовж майже століття є День Соборності. Це своєрідне Чистилище, тест на громадянську зрілість, гідність, відповідальність і жертовність.
22 січня цього року влада діяла з уже традиційною для себе образливою передбачуваністю: батогом і пряником вона зігнала на Майдан Незалежності кількатисячний «колгосп» учнів профтехучилищ і пенсіонерів, який виконував функцію вдячної глядацької аудиторії для виступів колективів художньої самодіяльності.
Від самого початку публіка відверто нудилася, шукала розраду в бутіках «Глобусу» і в продуктових магазинах по периметру «епічного дійства». Позакривавши «накладні трудодня», «колгоспники» позалишали на бруківці та в смітниках десятки жовто-блакитних полотнищ (очевидно, за них не треба було звітувати).
На відміну від влади панство з «конструктивної опозиції» спромоглося здивувати багатьма аспектами. Насамперед відмовилося від молебну за Україну і спільного для опозиційних сил віча на Софійському майдані, хоча саме тут – перед Святою Софією – у 1919 році було проголошено Акт Злуки і Четвертий універсал Української Народної Республіки.
Важко збагнути, чим керувався Арсеній Яценюк і його політичні сателіти, коли робили вибір на користь проведення альтернативного відзначення Дня Соборності на Контрактовій площі. Можливо, глибинний символізм полягав у тому, що ця подільська місцина споконвіку давала прихисток для укладання угод крамарями і ґешефтярами.
На користь того, що угода укладалася саме з нинішньою владою, свідчить відеоряд про цей перфоменс телеканалів, котрі знаходяться в орбіті впливу президентської адміністрації. Голівудські посмішки організаторів акції не залишили сумнівів, що такий безпрецедентний результат фотогенічності було досягнуто за результатами кільканадцяти дублів.
Утім, деякі нюанси зібрання під егідою Яценюка не дотягали до дорослого ґешефтярства. Маю на увазі різнокольорові пазли, з яких «конструктивні опозиціонери» намагалися викласти карту України. Коли так роблять першокласники у перший день відвідин школи, – це цілком прийнятно, а коли за таким заняттям відеокамери ловлять дорослих політиків, то це викликає хіба що гірку посмішку. Особливо кумедно в даному контексті прозвучали слова одного з організаторів цієї дитячої вікторини про те, що «потрібно менше слів, а більше роботи». Ой, хлопці, дивіться – не перетрудіться...
Яценюк також не уникав коментарів – не моргнувши й оком, він запевнив, що невдовзі «буде створено потужну об’єднану опозиційну партію» і що «в нас буде результат». Оприлюднюючи першу тезу, шановний «фронтовик» явно погарячкував, а з другою сентенцією можна частково погодитись: якийсь результат справді буде. Інша річ, що він працюватиме на розпорошення опозиційних сил, а отже – на допомогу теперішній владі.
Зореслав Самчук, заступник директора Міжнародного інституту гуманітарних технологій
