Заяви депутатів про те, що резолюція Європейського парламенту про ситуацію в Україні не відображає думки більшості депутатів Європарламенту, нічого, крім демонстрації роздратування і спроби пересмикнути реальну ситуацією, не означають.
За словами депутата Колесніченка, "один нюанс: Європарламент - це 737 депутатів, а за цю резолюцію проголосувало 37. Навіть немає 4%".
Невже хтось хоче поділитися з Європарламентом досвідом організації голосування серед українських депутатів?
Між тим, в Україні парою десятків кнопкодавів з 450 під диригуванням заслуженого Михайла Чечетова приймаються не лише закони, але й ратифікуються міжнародні угоди, ухвалюються зміни до Конституції тощо.
А «один нюанс» полягає в тому, що Конституція України прямо стверджує, що «депутати голосують особисто», і для результативного голосування потрібна особиста підтримка більшості депутатів парламенту.
Не секрет, що голосування у нас є антиконституційними, оскільки голосують не люди, а картки.
В Європарламенті інші правила. Згідно з регламентом Європарламенту, рішення приймаються більшістю присутніх, але результати голосування мають пропорційно відображати позицію всіх фракцій. Тобто, по суті, фракції делегують для голосування депутатів, які їх і представляють.
Щодо суті самої заяви, то я не думаю, що вона вже занадто різка. Резолюція досить спокійна, але з акцентами. Такі резолюції регулярно отримують країни-члени ЄС. У свій час були дуже серйозні резолюції по боротьбі з корупцією в Болгарії та Румунії. І оскільки Україна має угоду з ЄС, то тут ми маємо стандартний обмін позиціями.
По-суті, резолюція лише констатує. Наприклад, стверджується, що «з моменту початку розслідування 15 грудня 2010 року Юлія Тимошенко допитувалась 44 рази, вона перебуває на підписці про невиїзд, яка забороняє їй подорожі всередині та за межі країни, приблизно шість місяців; українська влада завадила її поїздкам по Україні чотири рази та візиту до Брюсселю у лютому та у червні цього року». Стверджується, що «в доповіді Датського Гельсінського комітету з прав людини щодо справ Луценка і Корнійчука наводиться велика кількість порушень Європейської конвенції з прав людини».
У ЄС теж можна знайти окремі проблеми з демократією, які можна критикувати. Але відмінність від України полягає в тому, що як тільки йде сигнал, то уряди прислухаються і відразу намагаються виправити ситуацію. В Україні ж громадяни розуміють, що у нас відбувається вибіркове і політично мотивоване правосуддя, що судова система монополізована владою. То чи треба дивуватися, що це ж саме розуміють в ЄС?
Крім висловлення занепокоєння «зростанням вибіркового переслідування діячів політичної опозиції в Україні, а також непропорційністю застосовуваних заходів, особливо у випадку Тимошенко і колишнього міністра внутрішніх справ Луценка», резолюція наголошує, що «поточні розслідування проти провідних політичних лідерів України не повинні заважати їхній активній участі у політичному житті країни, зустрічам із виборцями та поїздкам за кордон на міжнародні зустрічі». Показова рекомендація. Але якби влада до неї дослухалася, то навіщо було б усе це затівати?
Цікаво, що резолюцію підписали три фракції Європейського парламенту - Європейська народна партія, фракція лібералів і фракція зелених. З альтернативним проектом виступили ліві. Але їхні позиції в Європарламенті нині досить вразливі, особливо після останніх корупційних скандалів.
Нещодавно Міністерство юстиції Румунії у зв`язку з корупційним скандалом попросило Європарламент позбавити імунітету депутата Адріана Северина (група Прогресивного альянсу соціалістів і демократів, Румунія), який до останнього часу інформаційно підтримував Партію регіонів.
Друг українських регіоналів у Європарламенті погодився прийняти по 100 тисяч євро на рік в обмін на пропозиції про зміни до законодавства Євросоюзу. В таку ж халепу влипли ще двоє лівих. Можливо, тому дехто з можновладців не хоче в Європу – там корупція, як на наших депутатів, копійчана. Та ще й за те ловлять і депутатства позбавляють.
Олександр Палій
