Кремль, впродовж багатьох років торпедуючи бажання України вступити в НАТО, стверджував, що офіційний Київ порушує статті Договору про дружбу, співпрацю і партнерство між Україною і РФ. «Страшилки» Москви полягали в тому, що у разі членства України в НАТО «до кордонів Росії наблизиться ворог - Північноатлантичний альянс».
У реальності все вийшло навпаки. Що дозволено Юпітерові - не дозволене бику. Росія в односторонньому порядку порушила міждержавну угоду про дружбу, співпрацю і партнерство з Україною. Не консультуючись з Києвом, офіційна Москва розмістила на своїй території військову базу НАТО, яку російські політики скромно називають «мультимодальный транзит нелітальних вантажів» Північноатлантичного альянсу.
Високопоставлений російський чиновник, віце-прем'єр, Дмитро Рогозін, який займається в уряді Путіна військово-промисловим комплексом, (з дурості чи недомислу) проговорився.
Вчора Дмитро Рогозін заявив, що в Росії, під Ульяновськом є натівська «мультимодальна транзитна база нелітальних вантажів». Це «вантажі НАТО, які планується переправляти до Афганістану через перевалочний пункт в Ульяновську».
Дмитро Рогозін, намагаючись виправдатися за те, що Російська Федерація надає пряму допомогу НАТО у веденні війни в Афганістані, вважає, що всі вантажі Альянсу «невійськові». Це «мінеральна вода, серветки, намети, біотуалети й інші невійськові вантажі, які перевантажуватимуться з потяга на літаки і далі слідуватимуть до Афганістану».
Напевно, віце-прем'єр уряду, у минулому суперпосол 007 Росії у Брюсселі, військову справу вивчав у закритих спеціальних військових школах, але навіть дилетантові зрозуміло, що ті вантажі НАТО, які Рогозін перерахував, - це вантажі військового призначення, оскільки забезпечують військові тили, матеріальне і побутове забезпечення і постачання армії, що веде бойові дії. Кожен військовий знає, що американський солдат без біотуалетів не воюватиме, як і без зброї.
Таким чином, Росія де-юре і де-факто надає пряму допомогу США, країнам НАТО у веденні війни проти суверенної держави, що у Вашингтоні і в Москві ганебно називається «міжнародними силами сприяння забезпеченню безпеки». Іншими словами, Росія є воюючою стороною. Її дії суперечать міжнародному праву.
Тобто, користуючись логікою «наших російських друзів», до меж України «підповзла» величезна, могутня країна Росія, яка де-факто стала членом НАТО, і, співпрацюючи з Північноатлантичним альянсом, несе пряму військову загрозу безпеці України.
А як же численні звинувачення України в тому, що Київ продав слов'янське братерство «в обмін на пряник Вашингтона»?
Двадцять років в Росії «тринділи» про підступне НАТО, про те, що Альянс – це атавізм «холодної війни», що блок треба розпустити, що Європа - заручник США, що ядерна зброя наближається до державних кордонів Росії. А насправді, в реальній політиці Москві начхати на свої зобов'язання, скріплені підписом президента і державними печатками.
У Росії, мабуть, немає політика, який би гнівно не звинувачував офіційний Київ у зраді стратегічної співпраці, в бажанні України активно співпрацювати з НАТО.
Як відомо, російська зовнішня політика традиційно формується не інтересами, а фобіями, страхами, зовнішніми погрозами. Каменем спотикання у діалозі з Україною завжди була співпраця Києва з Північноатлантичним альянсом.
Пригадаємо хоч би скандальне, поза всякими правилами міжнародного права, «послання Дмитра Мєдвєдєва президентові України». «Політичне керівництво України уперто продовжує курс на вступ у НАТО. При чому, як «аргумент» використовуються натяки на «російську загрозу» безпеці України, якої, як Ви чудово знаєте, немає і бути не може», - говорив президент ракетно-ядерної країни на тлі військових кораблів – лінкорів, крейсерів і підводних човнів.
А виступ Володимира Путіна на саміті НАТО в Бухаресті експерти взагалі вважають початком нової холодної війни. Колишній полковник КДБ, а тоді президент РФ, звертаючись до лідерів країн НАТО, заявив, що Україна - це «складна держава. І якщо внести туди натівську проблематику, це взагалі може поставити на грань існування самої української державності».
Володимир Путін навіть пояснив, звідки виходитиме загроза «знищення української державності». «Сімнадцять мільйонів росіян живе на півдні України. Хто нам може сказати, що у нас там не немає ніяких інтересів?» - підкреслив він.
Мілітаризація Росії (пригадаймо путінські плани реформування армії, на що будуть витрачені сотні мільярдів доларів), а також висування на перші місця державного управління відвертих, войовничих шовіністів не викликають сумніву, що тренд вибудовування відносин Росії з сусідніми державами буде триматись на силових, точніше військових, аргументах.
Більш того, Росія, прагнучи зайняти місце серед тих, хто «вирішує долю світу», активно співпрацює з НАТО, надаючи для агресії третіх країн свою територію. Москва не зважає на те, що «ця дружба спрямована» проти суверенітету іншої держави. Більш того, надає допомогу тим, хто здійснює те, що військовою мовою називається «агресією».
Росія, розмістивши на своїй території базу НАТО, порушила «Договір про дружбу, співпрацю і партнерство України і Російської Федерації». У статті 6 цього договору, який є базовим, основоположним для міждержавних стосунків України і Росії декларується, що «жодна зі Сторін не допустить, щоб її територія була використана у збиток безпеці іншої Сторони».
А в статті 7 прямо підкреслюється: «У разі виникнення ситуації, яка, на думку однієї з Високих Договірних Сторін, створює загрозу миру, порушує мир або зачіпає інтереси її національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності, вона може звернутися до іншої Високої Договірної Сторони з пропозицією невідкладно провести відповідні консультації».
Російська зовнішня політика – це політика подвійних стандартів. Звинувачуючи Україну в співпраці з НАТО, Росія фактично стала країною-членом Північноатлантичного альянсу.
Залишається тільки юридично оформити ці відносини і не пудрити решті цивілізованого світу мізків стогонами про політику «примушування до миру», миротвоність, прикриваючись демагогією про міжнародні сили безпеки.
Залишається дізнатися: проти кого так тісно співпрацює Росія з НАТО? Які цілі цієї співпраці? Чому Москва не консультувалася з Києвом, розміщуючи військову базу НАТО на території своєї країни. Адже цього вимагає «буква і дух» «великого договору» між Україною і Росією.
Віктор Тимошенко
