Те, що ув’язнену Юлія Тимошенко, політика, за якого на останніх президентських виборах проголосували мільйони виборців, піддали «биттю, чи побиттю», - медичний факт. Про це офіційно заявила омбудсман Ніна Карпачова.
А влада, включаючи вищих посадовців держави, стверджувала зворотне.
Тобто, влада брехала. А «провокація» - це правда! І сама Юлія Тимошенко зовсім не шанувальниця письменника Леопольда фон Захер-Мазоха.
Уявімо, читачу, що може відчувати хвора ув’язнена жінка, коли троє здорових мужиків «із залізними руками» завдають їй удари в живіт? Можна лише уявити ці крики, болісні стогони приниженої, розчавленої людини!
«Люди кримінальної зовнішності з погонами майорів» завдали непоправної шкоди, ні, не авторитету влади конкретних чиновників. А більш важливим речам.
Тут можна процитувати батька-засновника США Джорджа Вашингтона. «Враження від правосуддя, ефективність його виконання – це фундамент нашого суспільства, на якому тримається уряд, стабільність його політичної системи», - писав великий американець.
Побиття Юлії Тимошенко – більш ніж злочин, це помилка.
Бо нічим невиправдане, протизаконне насильство над політичним опонентом є політичною помилкою.
Судячи з того, що навколо теми «побиття» об'єдналася влада, називаючи «лист з в'язниці» (до речі, зовсім як у Леніна) провокацією, можна припустити, що ці люди зробили фальстарт, оголосивши початок виборчої парламентської кампанії.
Уявімо найтрагічніший сценарій. Замучена тюремними сатрапами непохитна Юлія Володимирівна (після побиття) стає інвалідом.
Ніяких виборів парламенту, природно, не буде. У цьому «закордон нам допоможе».
А якщо і будуть, то «лежанка» стоятиме не в тісній клітці непідкупного українського суду, а в сесійній залі Верховної Ради. А на ній, як завжди, з косою на голові, лежатиме народний депутат Юлія Тимошенко, і керуватиме об'єднаною опозицією.
А уявіть, якщо з ув’язненою Ю.В.Тимошенко у в'язниці станеться непоправне?
Як відомо, порівняння не довід. У римському праві це звучить так: omne similt claudicate. Тобто всяке порівняння шкутильгає, всяке порівняння однобоке.
Але, все-таки, про історичні паралелі. Треба пам'ятати, що найфанатичніші люди (хворі, що створили собі кумира) – це homo politik. Тобто громадяни нашої країни (2-3 відсотки виборців), для яких політична пристрасть, точніше – порок, більша, наприклад, за сексуальну чи гастрономічну.
От і знайдеться той фанат з палаючими очима, хто побажає відновити «зганьблену честь улюбленого лідера» дуже гучним способом.
Як не пригадати юну Віру Засуліч, яка стріляла в генерала Трепова, котрий наказав висікти ув'язненого за те, що той шапку не зняв перед градоначальником Санкт-Петербурга.
Або ідейну есерку Фані Каплан, що стріляла у вождя світової революції Володимира Леніна «за зраду справі революції»...
Але цікаво, що з цього приводу (ні, я не про жінок з далекого минулого з пістолетами, а про «удари по животу» ув’язненої Тимошенко) думає наш міністр юстиції пан Лавринович?
Принижувати людину недобре і в етичному, і в правовому відношенні.
А генеральному прокуророві панові Пшонці не здається, що бити ув’язнених не можна?
Цей пан чудово знає, що гідність належить людині від народження. Вона невідчужувана і непередавана.
Політика, як писав Арістотель, може зробити все! Але, дивним чином, замість того, щоб з безумовного політичного лідера опозиції, харизматичного політика зробити аутсайдера (йдеться про Юлію Тимошенко) влада своїми руками і всіма доступними засобами ліпить з неї Жанну д’Арк у терновому вінку, з міфічним хрестом надій на краще життя.
У народі кажуть так: «Ну, якщо Юльку б'ють, що ж вони у в'язницях роблять з іншими?»
Уявляєте, читачу? Сидить у в'язниці, а з перших сторінок газет, з обкладинок глянсових журналів «не злізає»! Це треба ж такий розкішний подарунок зробити своєму політичному супротивникові!
Коротше, есерка Фані Каплан разом з Вірою Засуліч з наганом у руках вже ходять по Хрещатику.
Віктор Тимошенко
