Думка
Поки прем`єр-міністр і Президент України борються в Москві за лаври головного газового миротворця, в «Нафтогазі України» вже підраховують гешефти тим, хто допомагає керівникам держави в цьому найважливішому для них питанні.
Статус головного газового партнера Москви принесе переможцеві не тільки контроль над колосальними грошовими потоками, але і знаки підтримки російських товаришів. Українські політологи сходяться на думці: і Віктор Ющенко, і Юлія Тимошенко сьогодні спираються на підтримку населення на заході і в центрі України. Той же з них, хто раніше і краще домовиться з Москвою, зможе розраховувати на підтримку електорату на густонаселеному південному сході країни.
А значить, зірве головний джек-пот великої гри – крісло президента України.
Коли ставки такі високі, ключового значення набувають надійність контактів в Москві, і люди, здатні їх забезпечити. Давайте поглянемо на цих людей.
З групою підтримки Віктора Ющенка все зрозуміло – в її склад входять головним чином офіційні особи. Напередодні поїздки Президент відправив до Москви секретаря РНБО Раїсу Богатирьову. Узгодження офіційних візитів Ющенка і його програми веде МЗС в особі Володимира Огризка.
У неформальній команді Президента – співвласник корпорації ІСД Сергій Тарута, який з особистим посланням Ющенка 18 лютого відвідав Ашхабад і був прийнятий туркменським Президентом Бердимухамедовим. Не треба бути провидцем, щоб стверджувати – напередодні повторної поїздки Ющенка до Москви Тарута обговорював в Ашхабаді прямі поставки до України туркменського газу. Виконував Тарута аналогічну місію і в Ташкенті, де співвласник ІСД входить в наглядову раду Узнафтогазу і добре знайомий з керівництвом Узбекистану. Судячи з відсутності переможних реляцій, конкретних контрактів Тарута не привіз, але спроба була.
Небезпідставними виглядають і чутки про зближення нинішньої влади з Дмитром Фірташем. Віктор Ющенко – єдина людина, у якої Фірташ може шукати захисту від Тимошенко. Адже Фірташ може пригадати про надану ним послугу. На початку 2006 року «Росукренерго» стала тією ширмою, яка дозволила і Путіну, і Ющенку оголосити себе переможцями «газової війни». Путін тоді оголосив, що Росія продаватиме газ Україні по 230 доларів, а Ющенко – що Україна купуватиме його по 95. Завдяки Фірташу і те, і інше виявилося можливим.
У Тимошенко з контактами у Москве все значно складніше. Офіційними представниками прем`єра в газпромівських і політичних колах виступають відповідно Олег Дубина і Григорій Немиря. Але обидва – люди у Москві нові, без репутації, статусу друзів Росії і налагоджених зв`язків. Цим особам просто не під силу організувати зустріч Тимошенко з Путіним. Значить, є хтось ще.
Комунікатором Юлії Володимирівни з Росією (принаймні, по лінії російського МЗС і офіційних каналах уряду) виступає Віктор Черномирдін. Стара любов, як відомо, не іржавіє – а з Тимошенко Черномирдіна пов`язують старі газові справи. Саме з Віктором Степановичем домовлявся свого часу Павло Іванович про постачання російського газу не державним структурам України, а приватним трейдерам. Саме Черномирдін свого часу забезпечив ЄЕСУ можливість поставляти товари російському Міноборони в рахунок оплати за газ. І особисто Віктору Степановичу підкорявся колишній керівник Газпрому Рем Вяхірєв, підпис якого скріплював контракти газопостачань з ЄЕСУ, «Інтергазом» і «Ітерою» в 90-і роки.
Кажуть, що і розшукуваний українськими правоохоронцями Ігор Бакай також має певне відношення до налагодження газових зв`язків України з Росією. Цей колишній керівник «Інтергазу», «Нафтогазу України», і ДУСі, емігрував до Росії весною 2005 року і одержав громадянство РФ за скороченою процедурою. На запитання про те, чим Бакай зайнятий в Росії, в останньому інтерв`ю українським ЗМІ він сказав: «Газом». І хоча масштаби газової діяльності Ігоря Михайловича на сучасному етапі невідомі широкій громадськості, доступ до потрібних людей в Газпромі і Кремлі вона забезпечує. Без цих передумов будь-який серйозний газовий бізнес в Росії сьогодні просто неможливий.
Про серйозне відношення Тимошенко до можливостей Бакая говорить хоч би той факт, що його колишній заступник по «Інтергазу» і Нафтогазу України Ігор Діденко призначений першим заступником голови української нафтогазової монополії. Симптоматично, що в Нафтогазі Діденко займається питаннями закупівлі газу – тобто переговорами з Газпромом, і, за родом служби, літає до Москви мінімум раз в тиждень. Чи не це забезпечує неофіційну комунікацію українського уряду з Бакаєм?
Список московських симпатиків Тимошенко був би не повним без президента групи компаній «Ітера» Ігоря Макарова. І хоча пік його впливу також залишився в періоді Вяхірєва–Черномирдіна, відносини Макарова з Газпромом, а отже – і Кремлем, останніми роками дещо потепліли. Не будь Макаров у грі, він навряд чи став би літати до Туркменістану за компанію з Сергієм Тарутою, і тим більше підвозити до Києва на особистому літаку топ-менеджерів Нафтогазу.
Єдине питання, яке залишається нез`ясованим, – чим Нафтогаз оплачуватиме роботу «газових помічників» двох українських політиків.
Олександр Сіренко
