Війна з Іраном засвідчила значні недоліки у військовому плануванні та технічних спроможностях армії США, які до того мало хто помічав. І це дуже контрастує з тим, як США спромоглися різко збільшити свій військовий потенціал під час Другої світової війни.
Оглядач оборонних питань Ісаак Зейтц у статті для 19fortyfive пише, що колись США змогли збудувати десятки авіаносців за лічені роки, тоді як сьогодні навіть обслуговування одного корабля затягується на місяці.
За словами Зейтца, у 1940-х роках США здійснили безпрецедентну мобілізацію промисловості. Після краху міжвоєнних морських угод і початку глобальної війни будівництво авіаносців стало питанням виживання держави. Конгрес забезпечив стабільне та масштабне фінансування, а суднобудівні верфі отримали довгострокові замовлення. Це дозволило швидко розширювати виробництво і зосередитися не на економії, а на швидкості.
У результаті було санкціоновано будівництво 32 авіаносців класу Essex, з яких 24 завершили, а 17 встигли ввести в експлуатацію до завершення війни.
"Це не було випадковістю – така система була свідомо створена і підтримана потужною промисловою базою", – пише автор.
Важливу роль відіграв і принцип паралельного виробництва: кораблі будувалися одночасно на кількох верфях, що забезпечувало гнучкість і стійкість до збоїв.
Аналітик наголошує, що самі авіаносці проєктувалися з урахуванням максимальної простоти виробництва. Використовувалися стандартизовані рішення, а також обережний підхід до впровадження нових технологій. Така стратегія дозволила швидко навчити робітників і скорочувати час будівництва кожного наступного корабля. Крім того, ці судна були розраховані на бойові пошкодження і швидкий ремонт, що також підвищувало їхню ефективність.
Натомість сучасна ситуація виглядає зовсім інакше. Зейтц зазначає, що нині навіть планове технічне обслуговування авіаносців супроводжується значними затримками. Наприклад, ремонт одного корабля може відкладатися на місяці або навіть роки. Сучасне американське виробництво та обслуговування військових кораблів, на думку аналітика, "перебуває у жалюгідному стані".
Однією з ключових проблем є обмежена інфраструктура. Якщо під час Другої світової війни США мали розгалужену мережу верфей, то сьогодні обслуговування атомних авіаносців залежить лише від чотирьох державних підприємств. Вони стикаються зі зношеними потужностями, перевантаженими доками та застарілим обладнанням. Навіть збільшення фінансування не дозволяє швидко вирішити ці проблеми.
Ситуацію ускладнює і дефіцит кадрів. Як пояснює оглядач, сучасні верфі змушені конкурувати за працівників на складному ринку праці, де фізично важка робота часто оплачується гірше, ніж альтернативні варіанти. Висока плинність кадрів і тривалий період навчання призводять до втрати досвіду та подальших затримок.
Окремо автор звертає увагу на зростання технологічної складності сучасних кораблів. Новітні авіаносці оснащені великою кількістю передових систем, які підвищують їхні бойові можливості, але водночас ускладнюють обслуговування.
Підсумовуючи, Зейтц вказує на глибші структурні причини нинішніх труднощів. У другій половині ХХ століття США значною мірою перенесли промислове виробництво за кордон, що підірвало внутрішню індустріальну базу. Хоча це мало економічні переваги, стратегічно країна втратила частину своїх можливостей.
Інші публікації про військові технології
Як писав УНІАН, попри свій вік, стратегічний бомбардувальник B-52 Stratofortress відіграє важливу роль у кампанії США проти Ірану у 2026 році. 70-річний літак діє як "літаюча ракетна платформа", запускаючи далекобійні ракети, зокрема AGM-158 JASSM, поза межами дії ворожої ППО, що дозволяє уникати ризиків.
Також ми розповідали, що у розпал холодної війни ЦРУ провело секретну операцію "Азоріан", намагаючись підняти з дна Тихого океану затонулий радянський підводний човен К-129 із ядерною зброєю, використовуючи замасковане судно Hughes Glomar Explorer.
