Уявіть собі, що у вас є свій магазин. І все, що ви робите – це продаєте товари нижче ринкової ціни. Чи довго проіснує ваше підприємство? Швидше за все, не дуже. Але ось українські енергетична і комунальна сфери існують в таких умовах вже понад 30 років. Граючи в соціальну справедливість, українська влада загнала ці сфери в хронічну заборгованість.
За оцінками експертів, сукупні неврегульовані борги на газовому ринку становлять 190 мільярдів гривень.
Теплокомуненерго - підприємства, що постачають тепло в наші будинки взимку – винні за газ "Нафтогазу" приблизно 95 мільярдів гривень. З них 36 мільярдів гривень – це різниця в тарифах (тобто, грубо кажучи, різниця між тим, що платить населення у вигляді комуналки, і сумами, які насправді необхідні для оплати вартості послуг, що надаються).
Загальний борг на енергетичному ринку становить 60 мільярдів гривень. У переліку боржників і тих, кому винні, знаходяться всі найбільші гравці: "Енергоатом", "Укренерго", "Гарантований покупець", ДТЕК, "Центренерго", постачальники, обленерго, експортери та споживачі.
Багатостраждальні водоканали, 80 відсотків труб яких потребують негайного капітального ремонту, до кінця цього року накопичать збитків приблизно на 12 мільярдів гривень. Крім цього, сума, необхідна для фінансування ремонтів, до повномасштабної війни оцінювалася в 40 мільярдів доларів.
Разом з цим, за підрахунками голови Асоціації споживачів комунальних послуг Олега Попенка, борги населення за житлово-комунальні послуги становлять 110 мільярдів гривень.
Здебільшого, величезні заборгованості виникають тому, що реальна вартість послуг не в змозі покрити витрати на їх виробництво. На всіх цих ринках діє тарифна система ціноутворення, яка диктується українськими регулюючими органами.
При цьому, тарифоутворення в нашій країні має, скоріше, політичне підґрунтя, ніж економічне. Звичайно ж, фіксованими цінами можна домогтися зниження витрат населення, що в короткостроковій перспективі може бути сприйнято як благо, але вже в середньо - і довгостроковій перспективі гра в "справедливість" скочується в скорочення доступних товарів на ринку, що призводить до їх дефіциту.
Дефіцит ресурсів, згідно із законами попиту і пропозиції, повинен привести до одномоментного підвищення цін, але, оскільки компанії з усіх перерахованих вище сфер не можуть собі цього дозволити, доводиться обмежувати попит штучно.
До того ж, при тарифній системі, яка склалася в Україні, обладнання компаній, які не можуть покрити хоча б свої витрати (не кажучи вже про отримання прибутку), поступово починає деградувати і приходити в непридатність.
Дуже часто ми стаємо свідками відключення світла або припинення водопостачання з причин, не пов'язаних з війною. Десь втретє за місяць прорвало трубу, десь - ще радянський трансформатор знову "відкинувся" в стан летаргії через зайву вкручену лампочку і залишив без світла піврайону. А десь - нараховують великі суми в платіжках за холодні батареї.
І всі ці до болю знайомі нам явища - наслідок не безвідповідальної роботи комунальників та енергетиків, а результат згубної для нас з вами тарифної системи, яка грошовим голодом поступово знищує сфери газовидобутку, теплокомуненерго та водопостачання.
Пастка, в яку потрапляють споживачі – це те, що вони свято вірять, що дійсно платять менші суми за газ, світло і воду. Насправді ж, вони платять за комунальні послуги куди більше. Різниця між тарифом і ринковою ціною покривається чиновниками вже за рахунок сплачених населенням податків. Просто вже за їх спиною і не їх руками.
У той же час, якщо скасувати державне регулювання цін в енергетичній сфері повністю, знявши при цьому створені урядом бар'єри для входу будь-яких нових учасників на ринки генерації, передачі і розподілу електрики, то дуже швидко, можливо протягом декількох місяців, проблеми з поставками електроенергії вирішаться раз і назавжди.
Але це не єдина болюча реформа, без якої в довгостроковій перспективі не обійтися. Під час воєнного стану в Україні заборонено відключати абонентів від послуг ЖКГ через заборгованість. Відповідно, нічого не заважає українському населенню безпідставно накопичувати фантастичні суми боргів перед комунальним та енергетичними підприємствами.
Українцям пора зрозуміти, що світло в лампочці і вода в крані – це такий же товар, за який потрібно платити, як за хліб в магазині. Адже якби населення дійсно розуміло ціну цих товарів, Укренерго не доводилося б слізно і, на жаль, безрезультатно благати громадян економити своє енергоспоживання під час дефіциту минулої осені і взимку, що виник в результаті масованих обстрілів нашої енергетичної інфраструктури і посилився через небажання людей зайвий раз не використовувати "ненажерливі" енергоприлади.
Що ж стосується газовидобутку, то скасування державного регулювання в цій сфері дозволить істотно прискорити будівництво нових свердловин природного газу. Під нашими ногами знаходиться близько трильйона кубометрів блакитного палива, яке тільки й чекає, щоб його викачали і продали. Правда, для цього поки немає економічної мотивації через невигідні тарифи і заборони на експорт.
При ринковому ціноутворенні у газівників з'являться гроші на розвиток і масштабування своєї справи. А враховуючи українські запаси газу, в середньостроковій перспективі на розробку наших надр почнуть виділятися сотні мільйонів (а то й мільярдів) доларів іноземних інвестицій.
Ринкові ціни та відкриття ринків для підприємців у сферах теплокомуненерго та постачання води рано чи пізно виведуть їх з глибокої кризи. Їх обладнання буде модернізуватися, з'являться приватні компанії по забезпеченню тепла і водопостачання, а якість послуг кратно зросте.
При цьому, ціни на комунальні послуги кратно впадуть. Правда, не одразу. Одномоментно піде зростання цін - це неминуче, враховуючи кризу, що утворилася у всіх цих сферах. Але в майбутньому ми зможемо отримувати всі ці послуги значно дешевше, так як, виходячи із законів економіки, кожен підприємець в гонитві за прибутком прагне надати своїм споживачам більш якісні та вигідні послуги, ніж його конкурент.
Але можна залишити все як є. І тоді наш енергетичний і комунальний сектор неминуче чекає крах.
Артур Крижний
