Харків. 28 листопада. УНІАН. Службою безпеки України отримані докази про загибель на Харківщині під час Голодомору понад 400 тисяч людей.
Як повідомили кореспонденту УНІАН у прес-центрі Управління СБУ України в Харківській області, розслідування кримінальної справи, порушеної у травні цього року Службою безпеки України за фактом скоєння геноциду в Україні в 1932-1933 роках, перебуває на завершальному етапі. Матеріали справи уже зібрані у 253-х томах.
У повідомленні наголошується, що в ході досудового слідства по справі встановлено, що у 1928-1931 рр. керівництвом більшовицької партії на території України у мирний час було застосовано системні масштабні репресії й переслідування української інтелігенції, духовенства, селянства. Більшовицькою владою здійснювалося їх кримінальне переслідування, розстріли, депортація за межі України, конфіскація майна.
1932-1933 роки стали апогеєм масового знищення тоталітарним режимом мільйонів українців шляхом штучно організованого Голодомору.
Встановлено причинний зв`язок між діями влади та масовою загибеллю людей на території Харківської області, який підтверджується наступними доказами:
- нав’язуванням надмірних планів хлібозаготівель (Інформаційний лист «Про перебіг хлібозаготівель в Харківській області за даними на 16.08.1932 року»).
- посилення хлібозаготівель (протокол № 12 засідання бюро Харківського обласного комітету КП(б)У від 20.11.1932 р.), протокол засідання бюро Харківського обласного комітету КП(б)У від 22.12.1932 р.
- вилучення насіннєвих фондів в рахунок хлібозаготівель (протокол № 13 засідання бюро Харківського обласного комітету КП(б)У від 22.12.1932 року).
- введення режиму «чорних дошок» для колгоспів, сільрад за зрив планів хлібозаготівель (протокол № 9 засідання секретаріату Харківського обкому КП(б)У від 17.12.32 року, постанова Секретаріату Обкома від 30.12-1932 року «О ходе хлебозаготовок в колхозах, занесенных на черную доску», рішення бюро Золочівського райпарткому КП(б)У від 16 лютого 1933 року «Про стан засипки засівматеріалу та заходи щодо забезпечення збору», щодо занесення на «чорну дошку» с. В.Рогозянка та 11-ти колгоспів Золочівського району за зрив планів засипки насіннєвих фондів»).
-введення практики поставлення сіл і колгоспів «на чорну дошку» за ініціативою Льва Кагановича спочатку в Кубані (Постановою бюро Північнокавказького крайкому ВКПР(б) від 4 листопада, а потім в Україні (Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 6 грудня). Для того, щоб змусити селян віддати хліб, партійна верхівка застосувала показове покарання: села, які тривалий час не могли розрахуватися з державою, ставили на так звану «чорну дошку». Вперше цей вираз вжито у щоденнику Л.Кагановича під час його поїздки на Кубань: йшлося про закриття всіх державних та кооперативних магазинів з вилученням усіх запасів, повну заборону торгівлі, колгоспної або приватної, «чистку» від контрреволюційних і куркульських елементів та заборону виїзду з села. В Україні підтримали ідею і вже 6 грудня 1932 р. постановою ВУЦВК і РНК УСРР поставили на «чорну дошку» шість сіл, а місцеві органи влади – до 400 сіл).
- вилучення продуктів та майна, шляхом проведення обшуків (покази свідків, документальні матеріали щодо опису майна).
- ізоляція Харківської області спеціальними озброєними загонами (покази свідків).
- архівними документами дипломатичних представництв іноземних держав:
- витяг з протоколу огляду повідомлення італійського консула у Харкові Сержіо Граденіго посольству Італії у Москві «Про голод і українське питання» від 31 травня 1933 року № 474/106:
«Голод далі чинить масове людовбивство серед населення у таких грандіозних масштабах, що геть не зрозуміло, як світ може залишатися байдужим до подібної катастрофи і чому міжнародна преса, соромливо мовчить супроти цієї бійні, організованої радянським урядом. Адже нема сумніву, що цей голодомор зумовлений насамперед організованими і свідомими заходами. «Етнографічний матеріал слід замінити, цинічно сказав один… високий посадовець у місцевому ДПУ. Нині можна передбачити остаточну долю цього «етнографічного матеріалу», що його хочуть замінити. Яким би потворним і неймовірним не здавався подібний намір, все ж його варто розглядати як реальний і такий, що здійснювався повним ходом. Адже шляхом безжалісних конфіскацій московський уряд влаштував не те що голод, бо це мало сказати, а повний брак будь-яких засобів до існування на українському селі, в Кубані та на Середній Волзі»;
- витяг з протоколу огляду офіційного донесення консула Італії у Харкові Сержіо Граденіго італійському посольству в Москві для інформування Міністерства закордонних справ Італії про голод в Україні від 22 червня 1933 року № 546/71:
«На цвинтарях і в ярах за містом разом із мертвими кидають вмираючих, яких залишають гинути від виснаження, а то й навіть ховають живцем.
У Харківському суді слухається близько трьохсот судових справ над канібалами. Лікарі мого знайомого бачили в продажу на базарі людське м`ясо. Представники уряду визнали, що людські втрати лише в Україні 9 мільйонів душ».
Вчинення геноциду в Україні підтверджується багатьма іншими архівними документами, які отримано в державному архіві Харківської області та приєднано в якості доказів кримінальної справи.
В ході розслідування кримінальної справи слідчо-оперативною групою Управління СБ України в Харківській області знайдені та вилучені унікальні документи, котрі переконливо свідчать про масштаби цієї трагедії на Харківщині. Вказані документи стосуються роботи у 1929 – 1934 роках Харківського судово-медичного моргу (попередник нинішнього Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи): книги записів судово-медичних досліджень, реєстрації трупів, річні статистичні звіти, ділове листування.
За результатами аналізу вказаних документів видно, що протягом 1933 року до Харківського судово-медичного моргу надійшло 8940 тіл померлих людей, з яких у 6021-єї – причиною смерті був голод. Для порівняння, у 1931 році до моргу надійшло 1541 тіло померлих, приблизно ж такі показники були і в попередні роки. У 1934 році в січні померло від голоду 7 осіб, у лютому – 10 осіб, в березні – 3 особи, в квітні – 2 особи, в травні – 3 особи, в червні – 1 особа, на цьому Голодомор у Харкові припинився.
Аналіз вилучених документів свідчить про те, що перші ознаки голодної смерті людей з’явилися у Харкові та області восени 1932 року. На початку 1933 року, у зв’язку із збільшенням масштабів людських втрат від голоду, під приводом «боротьби з епідемією сипного тифу» в Харкові була створена Надзвичайна санітара комісія. У Харкові були організовані пункти збору трупів (в бараках, школах, при вокзалах, в лікарнях), звідки їх вночі направляли на кладовища. В період Голодомору в Харкові складалися щоденні та щомісячні зведення про надходження трупів. Зокрема, у липні 1933 року в моргах 1-ї і 2-ї міських лікарень, Салтівському, Шатилівському, Ващенковському бараках, в школах № 15, № 20, в дитячому містечку та інших місцях було виявлено 6675 трупів. Щоденно до моргу Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи надходило від 130 до 303 трупів. При цьому, архівні документи бюро за 1932-1933 роки свідчать, що діагноз причини смерті від виснаження, голоду та розладів харчування з’явилися лише у січні 1933 року, коли голод став настільки очевидним, що приховувати його вже було неможливо. Враховуючи це та велику кількість трупів, які надходили кожного дня до моргу бюро, Харківська обласна прокуратура надала дозвіл на видачу свідоцтва про смерть лише за зовнішнім обстеженням трупів, якщо були відсутні зовнішні ознаки насилля. Тому фактично на протязі 1933 року трупи не розтинали, за зовнішніми ознаками їм ставили судово-медичний діагноз «ББО» (рос.- безбелковый отёк), або «безбілковий, голодний набряк». Трупи вночі кожного дня вивозили на кладовища (переважно – на Корсіковське та Холодногірське), де їх ховали без одягу у братських могилах.
Проведеною по цим та іншим архівним документам судово медичною експертизою встановлено протиріччя та невідповідність різних джерел відносно кількості померлих від голоду у м. Харкові у 1932-1933 роках, при наявності документальних свідоцтв того, що смертність по м. Харкову було показано в кілька разів меншою, ніж вона була насправді.
По місту Харкову за 1933 рік, згідно книгам реєстрації смерті ЗАГСів, зафіксована смерть більш, ніж 20 тисяч людей. Ці відомості є значно заниженими і не відповідають даним, що отримані в ході вивчення судово-медичних документів, документів інших медичних організацій і немедичних установ.
В ході проведення судово-медичної експертизи встановлено факти фальсифікації в журналах реєстрації смертей Харківських міських ЗАГСів.
За судово-медичними даними мінімальна оцінка смертності по м. Харкову за 1933 рік – 100 000 померлих.
Мінімальна доведена кількість смертей по сільських районах Харківської області в межах її сучасного територіального розподілу за 1933 рік складає не менш 300 000 людей.
Виходячи із звичайних середніх показників смертності по УРСР, що були розраховані для України Інститутом демографії СРСР на 1926-1927 роки, за умов відсутності проявів будь-якого процесу, який міг би зумовити масову загибель людей, слід вважати, що неепідемічна смертність за відносними показниками у 1933 році була незначною, а масова загибель людей на території Харківської області у 1933 році була зумовлена єдиним епідемічним процесом – голодом.
Таким чином, мінімальна загальна кількість померлих тільки у 1933 році в Харківській області в межах її сучасного територіального розподілу за 1933 рік становить більше ніж 400 тисяч людей.
