У лідерів Казахстану та Узбекистану багато спільного. Обоє похилого віку - Назарбаєву 75, а Карімову 77 років. Кожен з них почав свою кар'єру як керівник радянської республіки, ставши після розпаду Радянського Союзу президентом незалежної держави. Обом вдалося встановити жорсткий централізований контроль над урядом і забезпечити стабільність, збалансувавши інтереси різних кланів. Але разом з тим між ними є певні відмінності.
Про це повідомляє у своєму звіті американська приватна розвідувально-аналітична компанія Stratfor.
"Крім політичних прихильників, Нурсултана Назарбаєва підтримують три дочки, двоє їхніх чоловіків та група інших родичів, які обійняли більшість важливих посад в уряді країни. При цьому нікого не наділили особливими повноваженнями і не виділили як майбутнього наступника. Натомість Назарбаєв створив систему, в якій керівники врівноважують вплив один одного, керуючи конкурентними відомствами", - говориться в повідомленні.
Видання зазначає, що високі ціни на нафту протягом багатьох років дозволяли президентові Казахстану легко уникати конфлікту інтересів між сім'єю і прихильниками. Протягом останнього десятиліття ВВП країни зріс на 62 відсотки, з $81 мільярда до $212 мільярдів. Тим не менш, 2014 року економічне зростання почало сповільнюватися через зниження цін на нафту, проблеми із збільшенням енергогенеруючих потужностей і кризою основного торговельного партнера - Росії. Зростання ВВП цього року складе лише 1,5 відсотка порівняно з 8-13 відсотками протягом останніх десяти років, не враховуючи рецесії 2009 року.
Економічна криза активізувала боротьбу всередині політичної еліти країни, в яку оказалися втягнутими й деякі члени родини Назарбаєва.
Джерела Stratfor зазначають, що керівництво разделилося на дві партії - на чолі з прем'єр-міністром країни Карімом Масімовим та зятем Назарбаєва Тимуром Кулібаєвим, якого підтримують кілька керівників великих державних і приватних підприємств.
Він був призначений на посаду прем'єр-міністра у квітні 2014 року для залучення іноземних інвестицій в країну. Це рішення викликало конфлікт інтересів чиновників Масімова, служби національної нагляду за державними енергетичними компаніями і декількох великих бізнесменів.
Згідно джерел Stratfor, це протистояння було частково викликане рішенням Масімова про підвищення податків для казахстанських підприємств, а також законами щодо протекціонізму та іноземних інвестицій. Наголошується, що ці закони навряд чи будуть прийняті, доки еліта не в стані домовитися про підхід до іноземних інвестицій в країну.
Суперники також не змогли домовитися стосовно реформування трудового законодавства, зокрема, в енергетичному секторі. Казахстанські профспілки енергетиків вимагають поправок, які дозволять їм знизити зарплати протягом кризи, тоді як іноземні партнери наполягають на скороченні працівників. І хоча це частково відповідає інтересам Масімова про залучення іноземних інвестицій та Кулібаєва про скорочення витрат, 2011 року це викликало протести нафтовиків у західних нафтовидобувних районах Казахстану.
Наразі уряд веде переговори з профспілками нафтовиків, щоб у подальшому не допустити повторення подібних великомасштабних страйків.
Подібні розбіжності і можливі масові заворушення сприяли призначенню Назарбаєвим своєї дочки Дариги заступником прем'єр-міністра.
Варто зазначити, що Даріга вже давно бере участь у політичному житті Казахстану. Вона була членом багатьох проурядових партій в парламенті, тому її призначення на цю посаду є сигналом про посилення її впливу на казахстанську політичну систему. Також це може стати сходинкою до призначення на пост прем'єр-міністра – посади, яка буде ще більш значущою, якщо Казахстан здійснить свої плани про перехід до парламентсько-президентської системи. Видання зазначає, що це стало б безпрецедентною реформою, враховуючи централізоване управління в країні.
Зараз її основне завдання – бути посередником між трьома ворогуючими таборами: профспілками енергетиків, Кулібаєвим та Масімовим. Разом з тим, Даріга користується великою підтримкою в парламенті, що робить її досить впливовим політиком для стримування конкуренції груп Кулібаєва і Масімова.
У той же час президент Узбекистану Іслам Карімов не створив чіткої системи наступності. На відміну від казахстанських кланів, які все ж змогли домовитися між собою щодо ключових питань, узбекістанські конкурують між собою практично в усьому. Глибокі розбіжності між цими групами викликають побоювання, що полишання президентом своєї посади або помилки в управлінні можуть викликати масові заворушення.
В уряді навіть йде дискусія про можливий перехід до парламентської системи, щоб наступником Карімова виступив не один політик, а декілька. Втім, до реформ ще далеко.На відміну від казахстанського політикуму, де все гранично ясно, чутки про можливі приймачах лідера Узбекистану туманні та ненадійні. Управління країною ускладнює той факт, що влада в країні розділена між конкуруючими між собою кланами. Свого часу Карімову взяв під свій контроль три найбільших: ташкентський, самаркандський та ферганський. Особлива увага приділяється самаркандському, який протягом останніх років набагато перевершив ташкентський.
Зазначається, що, попри постійні чутки про можливих наступників, сімейність і кланову політику, останні роки не надто цьому сприяють.
Казахстан, якому, схоже, раніше успішно вдавалося збалансовувати вплив кланів на політичне життя країни, через нове економічне падіння зіткнувся з посиленням їх боротьби за активи.
Разом з тим Узбекистан, який, здається, не має чіткого плану наступності, ще продовжує кланову конкуренцію та підкилимні ігри. Попри всі розбіжності, в майбутньому обидві країни намагатимуться забезпечити плавну передачу влади, як це зробили в Туркменістані 2006 року, хоча їхні зусилля і можуть спричинити період нестабільності.
