Не можна робити героя з людини, яка героєм не є. Навіть якщо Денис Вороненков намагався допомогти Україні, принаймні, підіграти в певних моментах, нехай і виходячи зі своїх власних мотивів. Звісно, коли на території нашої країни нашим ворогом вбито людину, безумовно, треба щиро співчувати її рідним. Людські почуття передусім.
Він просто став жертвою конкуренції між різними силовими структурами в Російській Федерації, які всі однаково підтримували Путіна та його агресію в Україні
Втім, Вороненков не був позитивною постаттю для України. Так, існує приповідка: про мертвих — або добре, або ніяк. Але насправді вона фальшива, бо про мертвих треба говорити правду. Колишній депутат Держдуми в якийсь момент став ворогом всесильної Федеральної служби безпеки. Але зовсім не через те, що любив Україну чи підтримував демократичні принципи. Ні. Він просто став жертвою конкуренції між різними силовими структурами в Російській Федерації, які всі однаково підтримували Путіна та його агресію в Україні. Він не грав на нашу користь — він грав у свою гру в системі російських спецслужб. Та, в певний момент (не через якісь добрі пориви, а через те, що там для нього виникла небезпека), йому довелося Росію залишити.
Читайте такожУряд Німеччини закликає всебічно розслідувати вбивство Вороненкова
Дійсно, він міг би одразу поїхати в одну з західних країн. Але йому треба було себе представити, як людину, вигідну для Заходу, щось запропонувати. Це «щось», очевидно, в нього було ще не готове. Так, у день його вбивства я був на одному з ефірів з іншим колишнім депутатом Держдуми - Іллею Пономарьовим, і він сказав, що Вороненков створював певну аналітичну групу по систематизації матеріалів про злочинні дії всередині РФ: про безчинства спецслужб, їхню діяльність за кордоном тощо. Найімовірніше, він готував ці матеріали, маючи зручний майданчик — Україну, де від нього особливо нічого не вимагали, аби потім запропонувати цю інформацію спецслужбам західних країн. На мій погляд, мотиви були саме такі.
Україна була для нього зручною, адже він мав певні підстави сподіватися на отримання громадянства. А це дуже важливо. Бо 25 стаття Конституції жорстко забороняє видачу українських громадян іншій державі. Тому, навіть якби його кримінальні аспекти виплили як головні, то, отримавши українське громадянство, видача його Росії була б неможливою.
З іншого боку, тут він, у якомусь сенсі, також був потрібний – як корисний свідок по справі Януковича й не тільки. Він дав Україні те, чого ми від нього хотіли – свідчення. Очевидно, без них справа б не розвалилася, але вони є корисними. Однак треба визнавати – він ніколи не був проукраїнським, а просто використовував Україну як певний транзит, територію, з якої мав зробити новий старт. Так, в балансі позитивів і негативів позитиви домінують. Та це не означає, що ми повинні говорити, що він був неймовірною людиною, дуже чесною, а ми перед ним у боргу…
Україна була для нього зручною, адже він мав певні підстави сподіватися на отримання громадянства
Робити з нього героя ми не повинні, тому що таких «героїв» дуже багато може, в певний момент, попроситися до України, коли в Росії серйозно «запахне смаленим». Не думаю, що всім тим «героям» потрібно поспішати надавати громадянство і притулок. Тож, якщо ми аж надто будемо героїзувати постать Вороненкова, це може зіграти негативну роль для нас.
Натомість, для нас має бути визначальним наступний момент. У нас є ворог — Росія. І ворог діє не тільки на ліні фронту, де стріляють танки, але й тут, всередині країни — він може вбити кого завгодно або вчинити будь-яку диверсію, як, наприклад, цього разу — вбити російського політичного діяча. Таке може статися будь-де: і в Львові, і в Ужгороді, і в Києві, а не тільки десь на Донбасі. Тому нам завше потрібно про це пам’ятати і дуже добре думати, щоб йому не підігрувати.
Скажімо, в день вбивства Вороненкова масово почала розкручуватися ідея, що його було вбито в якомусь кримінальному аспекті (у нього, дійсно, є кримінальні епізоди в минулому), або що це приватне вбивство, пов’язане з його сімейними обставинами (мовляв, колишній чоловік його дружини замовив це вбивство). Це — абсурд! Зрозуміло, що такі версії не мають жодного майбутнього. Але певна група людей розкручує їх, аби обілити Путіна.
Для Путіна дуже важливо, щоб ця подія сприймалася в самій Росії як жорстке повідомлення: кожен втікач та зрадник буде вбитий. Але також для нього важливо, щоб майбутнім міжнародним судам, тому ж Гаазькому трибуналу, не було до чого причепитися. Тож, коли відверті ідіоти або відверті агенти противника починають напряму працювати на Путіна, намагаючись відмазати його від злочинів, які він робить в Україні, ми повинні розуміти, що війна йде й тут, ведеться вона проти нас і серед нас.
Тарас Чорновіл, політичний аналітик
