Колись, ще до війни, був у нашій країні один спікер. Так ось, у його графіку, розміщеному на офіційному сайті парламенту, одного разу з’явився пункт його ж порядку денного (після спілкування з іншими високопосадовцями): «вихід голови Верховної Ради до людей». Типу, ми довго про це мовчали, але нарешті визначились: є можновладці, а є її інші - як їх там – «люди».
У багатьох можновладців коротка пам'ять і вони постійно забувають, наскільки гостро українці сприймають несправедливість
З того часу багато, що змінилось. Крім відчуття, що коли частина політиків стають владою, втрачають відчуття реальності і забувають, що у нас, взагалі-то, демократія. І вважають нас просто «людішками». Мовляв, саме для цих «людішек» пишуться закони, приймаються обмеження та застосовуються норми про адміністративну відповідальність. А для «сильних цього світу» - приймаються податкові пільги, створюються умови для легшого ведення бізнесу тощо. Або просто закриваються очі на те, як вони ігнорують і мораль, і право.
Просто кілька прикладів. У Слов’янську намагались притягти до відповідальності жінку, яка під час карантину прибирала своєму кафе. Без відвідувачів. Або у Мар’їнці – максимально, на 34 тисячі гривень штрафонули магазин, в якому продавалось на розлив пиво. Водночас у центрі Києва ресторан «Велюр», який пов’язують з народним депутатом Миколою Тищенком, спокійно собі приймає клієнтів. І не простих, не з вулиці (для таких карантин), а виключно – VIP клієнтів.
Причому, не зрозуміло, як там може розташовуватись штаб з порятунку Києва, - як каже його власник, - коли самих киян до штабу чогось не пускають?
Треба виваженіше підбирати кадри, з якими плануєш закінчувати «епоху бідності»
Зроблю ще один екскурс в історію. У 2013 році деякі політики полюбляли ділити українців на два сорти. Але не на «помаранчевих» і «біло-голубих», а на владу і народ. І останньому набридло закривати очі на цей поділ. Людям не сподобалось, що президент віджимає під себе економіку – і приватну, і державну. Що глава держави ігнорує інтереси всіх - великого, середнього і малого бізнесу. І цього президента вигнали з країни.
До чого цей екскурс? Мабуть, до того, що у багатьох можновладців коротка пам'ять і вони постійно забувають, наскільки гостро українці сприймають несправедливість. Що не можна зажиратись, коли люди на порозі зубожіння. Що не можна зухвало хизуватися вседозволеністю, коли всім усе заборонено. Адже, якщо забути про це, то завтра уже буде створений інших штаб. Штаб порятунку країни від таких «рятувальників Києва».
І, мабуть, це сигнал тим, хто сидить на горі. Про те, що треба виваженіше підбирати кадри, з якими плануєш закінчувати «епоху бідності». Так, щоб бідність у відповідь не брала до рук бруківку.
Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму
