Україна повинна бути більш далекоглядною і грати в довгострокову гру, щоб перемогти Росію / УНІАН

Нещодавно у своїй статті британський і канадський політолог українського походження Тарас Кузьо пояснив, чому остання війна між Вірменією й Азербайджаном в Нагірному Карабасі може запропонувати низку важливих висновків для України. Адже Київ досі шукає рішення, яке б дозволило покінчити з російською окупацією Криму і частини Донбасу.

Він цілком справедливо вказав на провал мінських мирних процесів, які не дали жодних проривів ані у випадку Азербайджану, ані України. А також на разючу перевагу військових технологій 21-го століття на д технологіями і тактиками 20-го. Але інша важлива площина, яку Україна повинна вивчити, - це економічний успіх Азербайджану, який підкріпив військову перемогу країни. Про це на сторінках Atlantic Council пише експерт програми з питань Росії й Євразії Центру стратегічних і міжнародних досліджень у Вашингтоні Владислав Іноземцев.

Читайте такожNew York Times: Кремлю дорого буде коштувати роль "миротворця" в Нагірному КарабасіНа початку 1990-х років, коли Вірменія й Азербайджан вели свою першу війну, кожна зі сторін була пострадянською країною з високим рівнем бідності. Тоді у Баку була відносна перевага у вигляді нафтової промисловості. Але видобуток обвалився на більш ніж третину у 1986-1994 роках.

Відео дня

За чверть століття економічні шляхи Азербайджана і Вірменії радикально розійшлися. Єреван не зміг збудувати сучасну економіку. У свою чергу, Баку прийняв політику широкої міжнародної співпраці й перейшов на останні технології. Він збудував нове покоління стратегічних енергетичних трубопроводів й систематично оновлює свою інфраструктуру.

Це оновлення країни принесло дивіденди. До 2010 року видобуток нафти в Азербайджані збільшився в п'ять разів у порівнянні з найнижчими показниками середини 1999-х. Тим часом, азербайджанський ВВП зростав, поки повністю не затьмарив економіку Вірменії. У будь-кого, хто відвідає обидві країни сьогодні, не лишиться жодних сумнівів про те, яка з них розвивається, а яка переживає стагнацію.

Завдяки Старозавітній важливості й великій глобальній діаспорі Вірменію часто порівнюють з Ізраїлем. Країни об'єднує ще й те, що вони оточені численними недружніми сусідами. Однак, на економічну сферу ці порівняння не поширюються. На відміну від Вірменії, Ізраїль розширив свою економіку й випередив своїх сусідів попри те, що йому довелося починати свій шлях з нуля 70 років тому. Одним з ключових факторів успіху Ізраїлю стала його здатність приваблювати зовнішні прямі інвестиції, які в 2019 році досягли позначки в 18,2 мільярди доларів. Натомість відносно бідна Вірменія отримала в п'ять разів більше грошей від заробітчан торік, ніж від іноземних інвесторів.

Читайте також"Це буде самогубство": Путін порадив Вірменії навіть не думати про відмову від перемир'я з АзербайджаномНе випадково Ізраїль сьогодні став десятим у світі найбільшим експортером передової військової техніки. Вірменія ж покладається на старе російське й радянське озброєння. Це неминуче вказує на контраст економічних підходів обох країн. Автор наголошує, що нещодавній військовий успіх Азербайджану був не лише результатом військового прогресу. Він також відображає економічні успіхи країни за останні кілька десятиліть.

На перший погляд, швидкість й всеосяжна природа азербайджанського наступу під час шеститижневого конфлікту підкреслює факт, що військове рішення досі може успішно змінювати лінію кордонів. Насправді ж будь-яка військова кампанія повинна бути підкріплена економічною перевагою. У випадку Азербайджану, знадобилася чверть століття, щоб засвоїти уроки болючої поразки 1994 року, модернізувати економіку, збудувати сильну мережу регіональних союзів й, зрештою, завдати вирішальний удар у відповідь.

"Азербайджанський економічний досвід пропонує важливі уроки для України. Замість того, щоб зосередити всю увагу на негайних бойових діях чи несприятливому урегулюванні через переговори зі слабкої позиції, для України було б розумніше скерувати всі сили на модернізацію своєї економіки й інфраструктури. Водночас, українська влада повинна зробити все можливе, щоб привабити міжнародні інвестиції й закріпити за країною роль важливого гравця у глобальному продуктовому ланцюзі", - йдеться в статті.

Україна більше не може у своїй довгостроковій стратегії покладатися на таланти, гроші й патріотичні почуття українського населення. Або на тих українців, які працюють за кордоном і присилають додому великі суми щороку. Натомість Київ повинен встановити економічну модель, привабливу для міжнародних інвесторів, які шукають можливості отримати вигоду від невикористаного потенціалу України. Це послужить основою для сильнішої української держави.

"Довгостроковий підхід особливо важливий для України. Оскільки є всі підстави вважати, що Росія буде значно у слабшій позиції через 20-25 років. У зв'язку з великими геополітичними змінами, які відбуваються в усій Євразії, а також через поступовий відхід глобальної економіки від викопного палива, економічна модель Росії, заснована на нафті й газі, вже зараз має уразливий вигляд. Зі скороченням економічної диспропорції між країнами позиції України відповідно почнуть зміцнюватися", - вважає автор.

Читайте такожWashington Post: Війна в Нагірному Карабасі вносить п'ять змін в лінії на мапахОцінюючи результати вірмено-азербайджанської війни, дуже важливо, щоб українські політики помітили довгі роки економічних інновацій й модернізації, які передували перемозі Баку. Азербайджанці змогли винести урок зі своєї травматичної національної поразки й використати це на свою користь.

Україна тепер теж повинна використати такий далекоглядний підхід у своєму протистоянні з Росією. Не потрібно поспішати з відновленням контролю над окупованим Москвою Кримом чи Донбасом. Так само не потрібно йти на дуже дорогі компромісні рішення. Натомість українські лідери повинні скористатися азербайджанським досвідом і шукати спосіб збудувати сильну економіку на основі сучасних технологій й широкої міжнародної співпраці. Це може стати основою для консолідації національного відродження й повернення українських регіонів, які зараз під російською окупацією.

Мирна угода щодо Нагірного Карабаху: що відомо