Азербайджанська перемога над Вірменією в останніх шеститижневій війні, здається, покінчила з патовою ситуацією, яка тривала десятиліттями. Вона також змінила геополітичний баланс в Південному Кавказі.
Баку взяв під свій контроль частини Азербайджану, які були під вірменською окупацією більш ніж чверть століття. При цьому Росії довелося змиритися з реальністю, що вплив Туреччини в регіоні зростає. Про це в статті для Atlantic Council пише науковий співробітник Інституту зовнішньої політики в Школі передових міжнародних досліджень Пола Нітце при Університеті Джона Хопкінса Тарас Кузьо.
Читайте такожWashington Post: Війна в Нагірному Карабасі вносить п'ять змін в лінії на мапахВідновлення повномасштабного військового протистояння в Азербайджані в кінці вересня стало драматичним поворотом в одному з найстарших "заморожених" конфліктів на території колишнього СРСР. Курс і результати цієї війни можуть запропонувати деякі потенційно важливі уроки для України, яка стала місцем останньої "маленької війни", яка спалахнула на руїнах радянської імперії.
З 2014 року уряди в Києві не змогли знайти шлях до миру, який би покінчив з шестирічною російською окупацією на Сході України й повернув Донбас під український контроль. Автор визнає, що ситуації в Україні й в Південному Кавказі абсолютно різні. Українським політикам варто розглянути й обміркувати успіх Азербайджану.
Напевне, найбільш очевидний висновок - це те, що пострадянські миротворчі форуми більше не заслуговують довіри. "Мінська група", яка була створена під егідою ОБСЄ в 1990-х роках для вирішення конфлікту між Вірменією й Азербайджаном, зазнала невдачі. Хоча в ній брали участь Росія, Франція й США. Після того, як дипломатія провела кілька десятиліть в глухому куті, військова сила зіграла вирішальну роль за кілька тижнів.
На думку автора, паралелі для України тут очевидні. Адже вона й сама бере участь у власному неефективному Мінському процесі. Угоди, підписані в столиці Білорусі у вересні 2014 року й лютому 2015-го лідерами України, Росії, Німеччини й Франції, повинні були стати дорожньою картою до мирного вирішення конфлікту на Донбасі. Натомість умови Мінських угод досі не виконані повністю.
Читайте такожРосійські війська привезли в Нагірний Карабах "Гради" – ReutersПідписанти ніколи не вселяли впевненість у перспективі встановлення миру. Москва використовує Мінський процес, щоб заперечувати свою участь у війні й просувати вигадку, що вона нібито лише "спостерігач". Тим часом, з двох представників ЄС у процесі Париж особливо не приховує свою зацікавленість у тому, що б якомога швидше нормалізувати відносин з Росією.
У Києві теж немає великих очікувань від ширших західних зусиль щодо завершення неоголошеної війни з Росією. Українські політики добре пам'ятають, як Захід радив Україні за жодних умов не чинити опір російському вторгненню в Крим на початку 2014 року. Це цілком відповідало західному підходу до попередніх пострадянських конфліктів в Молдові і Грузії. Кожного разу Європа і США хотіли "заморозити і забути" про війни, які розв'язувала Росія. Тим самим вони винагородили Кремль за його готовність влаштовувати гібридні війни проти своїх сусідів.
Інший ключовий висновок останньої війни - це важливість геополітичних альянсів для країн, які хочуть боротися з тиском Росії. Перемога Азербайджану стала можливою значною мірою завдяки сильній підтримці Туреччини. Вона стала головним фактором стримування, який не дозволив Росії піти на пряме чи непряме вторгнення, щоб підтримати Вірменію.
Тісна співпраця з Ізраїлем теж виявилася важливою. Азербайджан вже давно вважається найближчим ізраїльським союзником в мусульманському світі. Цінність цього партнерства була очевидною під час останнього спалаху війни. Не в останню чергу завдяки безпілотникам Ізраїлю, які були дуже ефективними проти вірменських цілей.
Читайте такожПарламент Туреччини схвалив відправлення військових до АзербайджануЦе повинно змусити Україну надати більше значення власній регіональній співпраці. Київ вже підтримує поглиблене партнерство з Анкарою. Після турецького успіху в Південному Кавказі, співпраця з Україною, швидше за все, посилиться. Україна і Туреччина з багатьох точок зору природні союзники. Між двома Чорноморськими сусідами немає значних розбіжностей у поглядах. І вони розділяють спільний інтерес в скороченні російського регіонального впливу. Більше того, кожна з країн може запропонувати комплементарні військові технології. Лідерська роль Туреччини у війні безпілотників була підтверджена під час вірмено-азербайджанського конфлікту. А Україна має аерокосмічні розробки, які Анкара дуже хотіла б отримати.
Київ вже купив невеликий флот передових турецьких бойових безпілотників. І цілком зрозуміло, чому тепер він хоче придбати їх ще більше. Тим часом, тривають переговори про можливе спільне виробництво нових моделей в Україні. Українські інженери зіграють також ключову роль у розвитку нового покоління турецьких крилатих ракет.
Ця посилена співпраця у секторі безпеки відповідає низці двосторонніх угод, які в жовтні 2020 року в Анкарі підписали президенти Володимир Зеленський і Раджеп Таїп Ердоган. Після останніх подій в Азербайджані, Київ захоче просунутися далі на цьому шляху.
Читайте такожPolitico: Європа знову мовчки дивиться, як її кордони змінюють за допомогою війниУкраїна також може повторити оборонну політику Азербайджану, посиливши співпрацю з Ізраїлем в сфері безпеки. Хоча ізраїльські стратегічні відносини з Росією можуть стати на заваді, спільна історія України й Ізраїлю можуть допомогти розвинути тісніші оборонні зв'язки. Значна частина населення близькосхідної країни походить з України, яка традиційно вважається одним з великих центрів європейського іудаїзму й лишається місцем, де розміщені численні святині. Країни також нещодавно підписали угоду про вільну торгівлю, відкривши шлях для побудови тісніших зв'язків.
Останній конфлікт в Південному Кавказі був битвою між азербайджанською тактикою 21-го століття й вірменською армією з 20-го століття. І результатом став розгром. Краща військова підготовка, яку дала учасниця НАТО Туреччина, й обладнання дали Азербайджану вирішальну перевагу над силами Вірменії. Останні покладалися на російську підготовку й забезпечення. Це підкреслює, що Україні потрібно продовжувати перехід на стандарти НАТО навіть попри те, що чіткої перспективи отримати членство в альянсі досі немає.
На ширшій міжнародній арені війна на Кавказі сильно підірвала довіру до Росії як до надійного союзника. Впродовж останніх тижнів вірмени зрозуміли з гіркого досвіду, що на втручання Москви не завжди можна покластися. Хоча в Єревані очікували, що Росія не дозволить Азербайджану вирішити все військовою силою.
Читайте такожAtlantic Council: Україну повинен лякати успіх Путіна в Нагірному КарабасіВолодимир Путін намагається наголосити на своїй ролі в підписанні миру між Вірменією й Азербайджаном. Але цим не можна замаскувати той факт, що війна стала переломним моментом, в якому Кремль втратив вплив на просторі колишнього СРСР. Москва мовчки прийняла присутність Туреччини в Південному Кавказі, де раніше вона не мирилася з жодними суперниками. Цей зсув в геополітичному балансі сил не лишиться непоміченим в Києві. Багато прихильників Кремля в окупованих Донецьку й Луганську можуть теж подумати, чи розумно так сильно покладатися на вірність Росії.
Успіх Баку не дає Києву чіткий сценарій для військового повернення під контроль окупованих Москвою частин Донбасу. Зрештою, російські гібридні сили на Сході України значно потужніші, ніж армія Вірменії. Їх також підтримують значні російські війська біля кордону.
Разом з тим, вірмено-азербайджанська війна була знаковою. Вона викрила неефективність пострадянської миротворчої дипломатії, поставила під сумнів надійність російських гарантій і водночас продемонструвала важливість регіонального партнерства у сфері безпеки й цінність військових інновацій. Все це ті роки, які Україна не може ігнорувати.
Мирна угода щодо Нагірного Карабаху: що відомо
- 10 листопада вночі прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що підписав з Азербайджаном і Росією угоду про припинення війни в Нагірному Карабасі.
- У Нагірному Карабасі після завершення бойових дій буде розгорнута спільна миротворча місія Росії та Туреччини.
- Жителі Єревану, які протестували проти рішення про припинення війни в Нагірному Карабасі, прорвали оточення й увірвалися в будівлю уряду Вірменії.
