Сьогодні нащадки видатного українського митця, першого народного художника УРСР (з 1946 року) Григорія Світлицького сподіваються на відновлення його будинку-музею в столиці, зокрема, садиби за адресою вул. Дегтярна, 30.
Про це кореспонденту УНІАН повідомив правнук художника, пенсіонер Олексій Гуляницький в своєму коментарі до відповідного звернення, розміщеного на сторінці агентства «УНІАН -підтримка».
Саме в цьому будинку тривалий час - з 1872 до 1948 жив та працював видатний художник. Музей приймав відвідувачів з 1957 року до моменту закриття на капітальний ремонт у 1992 році.
Гуляницький зазначив, що меморіальний дім-музей Світлицького (двоповерхова будівля) розташований на Подолі на території урочища Гончарі-Кожум’яки, яку з 2000 року віддано під забудову в рамках створення елітного кварталу з будинками переважно малої поверховості.
«Якщо зараз не зберегти каркас будівлі, хоча він вже в жахливому стані, то відновити його буде практично неможливо», - наголосив Гуляницький.
За його інформацією, велика частина земельної ділянки території садиби з порушенням «червоних ліній» вулиці Дегтярноі, незаконно захоплена у часи Януковича і там зараз ведуться будівельні роботи. «Наразі вже здійснено насипку землі на рівні першого поверху музею, встановлено арматуру під підпірну стіну. Мені показували фотографії: в плані забудови зведення 8-поверхового будинку в безпосередньому наближенні до музею...», - сказав Гуляницький.
Правнук митця зазначив, що на початку реалізації проекту забудови урочища його ознайомили з планом, відповідно до якого музей мав залишатися в цьому мікрорайоні, також планувалося доповнювати його як об’єкт культурної спадщини. «Деякий час дійсно ніхто не чіпав ділянку під музеєм», - зазначив Гуляницький. Але згодом, констатував він, в ході проведення будівельних робіт почали відбуватися небезпечні для існування музею речі, які спочатку «пояснювалися» тим, що будівельникам заважають існуючі комунікації до садиби, а потім почав «заважати» і сам будинок музею.
Він розповів і про два підпали, про останній з яких широко повідомлялось в пресі і по телебаченню, який і призвів до нинішньої ситуації з музеєм. Так, першого разу будівельники палили зрізані багатолітні дерева прямо під парканом садиби, до якого кріпилася газова труба, і ледве вдалося запобігти вибуху і масштабної пожежі. На другий раз, це трапилось на початку жовтня 2008 р., коли будівельники, ніби ненавмисно, екскаватором перерізали повітряний електричний кабель до будиночку, хоча на той час будівельні роботи велись на відстані ста метрів від садиби музею. Після ремонту електромережі самими ж будівельниками саме і сталося друге загоряння. Гуляницький переконаний, що причиною пожежі 2008 року в будинку-музеї став саме цей «ремонт».
«У 2008 році, 15 жовтня, був підпалений будинок-музей. Як результат – дім-музей повністю зруйнований, відключений від електромережі, води та газу, що унеможливлює проживання в ньому, а отже - й можливість наглядати та підтримувати стару історичну пам’ятку України», - зазначив автор звернення. За словами Гуляницького, з цього приводу було направлено безліч листів до різних представників влади, на різних рівнях, та проблема так і лишилась без уваги. Представник родини художника зазначив, що після пожежі 2008 р. сім’ї довелося переїхати і залишити садибу-музей Світлицього без нагляду, а також флігель, в якому безпосередньо жили члени родини, наглядаючи за пам’яткою. З сумом він констатував, що доля багатьох робіт з музею Світлицького наразі родині не відома.
Гуляницький нагадав, що його батько подарував садибу державі у 1956 році під меморіальний дім-музей з меблями, особистими речами художника та частиною картин, що ввійшли до експозиції музею. «Там був штат, починаючи від садівника, двірника, і закінчуючи наглядачами, мистецтвознавцями. Директором музею була моя мама – вже покійна Раїса Гуляницька, ветеран війни, учасник бойових дій…», - додав він.
За словами Гуляницького, картини і експонати музею у зв’язку з його закриттям «на ремонт», було передано у фонди Музею історії міста Києва, але наразі він не знає, що з них там збереглося. «Двічі вивозили роботи. Спочатку основні роботи, потім решту. Але частина робіт Світлицького та низка антикварних речей ще залишались в розпорядженні родини», - описав він ситуацію до пожежі 2008 року. «Декілька робіт Музей історії Києва передав і в стару КМДА при Кучмі. Була також інформація у пресі, що вони зникли..», - додав нащадок художника.
Гуляницький також згадав і про ряд неординарних візитів, які відбулися ще до закриття музею: «Два рази приїжджав Дмитро Табачник, який тоді був головою адміністрації президента Кучми…», - наголосив правнук художника. «Він приїхав з охороною і мистецтвознавцем, причому досить пізно, під вечір. Ми з ним довго ходили по поверхах музею, багато розмовляли, він продовжував дивитися експозицію… І до мене підійшов його мистецтвознавець і каже: «Ти розумієш, з ким ти розмовляєш? Не будь дурнем, подаруй йому пару робіт з тих, що йому припали до снаги…". Це він натякнув мені, а сам пішов на перший поверх. Але я нічого не подарував», - розповів Гуляницький про останній приїзд Табачника.
Згодом, коли Гуляницький був у відрядженні, йому зателефонувала мати і повідомила, що приїхала «делегація» у супроводі міліції, яка привезла «розпорядження» Табачника. «І директор музею історії Києва з ними… Вони забирають картини та інші старовинні речі – меблі, скрипку, годинник XIX століття (реліквія родини), фарфор - у фонди Музею історії Києва», - переповів Гуляницький почуте тоді від мами. «І вона, на той час вже 9 років будучи абсолютно сліпою, підписала якісь документи, які їй надали з коментарями: ось підпишіть, що ви віддаєте… А потім, коли я поцікавився, вони мені факсом на роботу скинули, що вона ніби «дарчу» підписала», - розповів Гуляницький.
За його словами, після закриття музею «на ремонт» на надіслані ним запити з приводу того, що з музеєм буде далі, отримав відповідь, що питання буде вирішуватись комплексно в рамках забудови урочища Гончарі-Кожум’яки. «Ми же продовжували там існувати, жили аж до пожежі 2008 року», - зазначив правнук Світлицького.
Також він повідомив, що на території садиби було три захисні меморіальні дошки, але наразі не залишилось жодної. Також зник пам’ятник - бюст Світлицького у бронзі.
Про себе особисто Гуляницький відповів коротко: «У мене до цього часу нема свого житла, пережив мікроінфаркт після всього… Мама померла в хоспісі в 2013 році. Розумію, владі зараз не до цього - Революція Гідності, потім війна, то я більш і не звертаюсь з листами до влади, втратив надію вирішити проблему втрати музею особисто".
Проте він сподівається, що своїм зверненням в «УНІАН-підтримку» зможе привернути увагу влади на ситуацію з історичною пам’яткою і мріє про те, що, можливо, вдасться повернути Києву музей видатного митця, як і галереї - для доступу студентів Національної Академії мистецтв, де викладав його видатний пращур, а також - для киян і гостей столиці. До речі, останні – особливо відвідувачі з Канади, США, Італії – залишили свого часу багато захоплених записів у книзі відгуків музею.
«А ще знаєте, картину Світлицького "Листья шелестят" придбав навіть Музей в Сан-Франциско, а у даних архіву Петербургу записано, що «Самодержец всея Руси, Царь Николай-II» присвоїв Світлицькому звання почесного дворянина», - сказав правнук художника.
Він також нагадав, що прізвище Світлицького носить одна з вулиць міста Києва на Виноградарі, а також дитячий садок, що розташований на цій вулиці.
Тож, із відповідними запитами щодо стану колекції картин Григорія Світлицького та подальшої долі його будинку-музею у Києві «УНІАН-підтримка» звертається до Міністерства культури України, Музею історії Києва та Департаменту культури КМДА.
