За останні роки у сфері кримінальної юстиції ми спостерігаємо велику кількість реформ і законодавчих змін, появу нових слідчих органів. Попри певні позитивні результати, ключові проблеми залишаються незмінними: неефективне використання ресурсів; перевантаження слідчих органів і судів; загалом низька якість роботи слідчих і прокурорів.

Масштабність цих проблем ілюструють їх деструктивні наслідки: розслідування і судовий розгляд кримінальних проваджень розтягується на роки і десятиліття; неефективне розслідування злочинів, які становлять високу небезпеку для суспільства і особи (насильницькі злочини, збут наркотиків); не притягнення особливо небезпечних осіб, які систематично вчиняють злочини; складність у отриманні компенсації за заподіяну злочином шкоду.

Розв’язання цих проблем пов’язане не тільки з законодавчими положеннями, а й зі зміною підходів до управління органами кримінальної юстиції. Слідчі органи не мають власних стратегічних цілей і пріоритетів: відсутнє розуміння сфер і категорій злочинів, зосередження на яких є критично важливим. Як результат – органи слідства витрачають свій робочий час одразу на всі злочини: крадіжку цукерок з супермаркету, умисне вбивство та угон автомобіля. Такий підхід порушує необхідний баланс між витраченими ресурсами і результатом.

Поглиблює цю проблему закон, який вимагає відкривати кримінальне провадження та здійснювати розслідування за будь-якою заявою, навіть якщо вона не містить об’єктивних даних про злочин. Тобто, слідчий має провести повноцінне розслідування не для доведення злочину, а його відсутності. Як результат – слідчі органи перевантажені і в таких умовах неможливо якісно та ефективно розкривати злочини. Це посилює корупційні ризики, оскільки потерпілі вимушені шукати шляхи для "мотивації" слідчого займатися їх справою.

До неефективного використання ресурсів кримінальної юстиції також призводять статистичні показники

Тому у Кримінальному процесуальному кодексі потрібно передбачити право слідчого, прокурора відмовити у відкритті кримінального провадження за безпідставними заявами. Для запобігання зловживанням має бути право на судове оскарження таких відмов.

До неефективного використання ресурсів кримінальної юстиції також призводять статистичні показники – коли ключовим критерієм ефективності є кількість кримінальних проваджень, переданих до суду. Це стимулює слідчого займатися дрібними злочинами, які можна легко й швидко передати до суду, ніж довго розслідувати один, хоча й особливо небезпечний, але складний в доказуванні. Така "зона комфорту" слідчого значно знижує його професійний рівень. А іноді бажання встигнути за показниками спричиняє фабрикування справ.

Таким чином, систему показників має замінити управління кримінальною юстицією на основі стратегічних цілей. А ще важлива координація зусиль з чітким розмежуванням функцій різних слідчих органів, щоб не було дублювання роботи – типовою проблемою зараз є порушення підслідності, яке призводить до неефективного використання правоохоронного ресурсу.

Крім того, вказані проблеми призводять до перевантаження слідчих органів і судів. Розвантажити слідство допоможе розширення повноважень потерпілого й залучених ним приватних детективів зі збору доказів. Як варіант, за певних умов (наприклад, бездіяльність слідчого) потерпілому можна надати права сторони обвинувачення, у тому числі на здійснення повідомлення про підозру та звернення до суду з обвинувальним актом.

Ми отримуємо велику кількість запитів від іноземних громадян і компаній, які постраждали від дій шахраїв в Україні

У якій категорії злочинів потерпілий може виступати як обвинувач? Це питання потребує додаткового вивчення. Однозначно такі права можна надати потерпілим від майнових злочинів. Наприклад, в нашій практиці ми отримуємо велику кількість запитів від іноземних громадян і компаній, які постраждали від дій шахраїв в Україні. У кожній з таких справ виникає ситуація, коли слідчий не має об’єктивної можливості або бажання ефективно їх розслідувати. За таких умов досить складно досягти відшкодування майнової шкоди, адже це вимагає значного часу і ресурсу. Репутація країни страждає, інвестиційний клімат погіршується. Ми вимушені працювати за слідчого, але для цього у потерпілої сторони недостатньо правових інструментів. Право на висунення обвинувачення і проведення власного розслідування є чи не єдиним способом вирішити фактичний колапс слідства.

Окремою проблемою є перевантаження судів. Ефективність усієї кримінальної юстиції залежить від швидкості та якості судового розгляду справ. Розгляд більшості кримінальних проваджень зараз займає роки, іноді – десятиліття.

Як розвантажити суди? Знову ж таки, питання пріоритетів і спрощення процедур, а не тільки укомплектованості судів. Чи потрібно слідчому, прокурору отримувати саме в судовому порядку рішення про тимчасовий доступ до речей і документів, якщо володар речей і документів може відмовитися від їх надання, і тоді все одно треба буде звертатись до суду за обшуком? Право на тимчасовий доступ можна передати слідчому, прокурору.

Запобіжний захід у виді особистого зобов’язання варто вивести з-під судового контролю та передати право його застосування прокурору. Практика автоматичного звернення за обранням запобіжних заходів у будь-якій справі, навіть коли для цього відсутні підстави, має бути припинена. Як і практика передачі прокурором для дослідження судом всіх томів кримінального провадження, навіть коли окремі документи не мають жодного доказового значення. Те саме стосується автоматичного подання прокурорами апеляцій на вироки щодо "м’якості" покарань, незалежно від наявності для цього підстав. На все це витрачається обмежений ресурс судової системи. У результаті, насильницькі та інші тяжкі й особливо тяжкі злочини розглядаються роками, погіршується якість правосуддя, порушуються права осіб, потерпілі не можуть дочекатися справедливого правосуддя і компенсації шкоди.

Кримінальне провадження нагадує потяг, який рухається тільки в одному напрямку

Очевидно, що не всі справи, де є підозрювані, мають передаватися до суду, оскільки на початку розслідування можуть бути підстави для підозри, а за його результатами може виявитися, що особа не вчиняла злочин або справа не має судової перспективи. Зараз слідчі і прокурори такої гнучкості у прийнятті рішень не мають. Кримінальне провадження нагадує потяг, який рухається тільки в одному напрямку – якщо людині вручено підозру, справа має обов’язково передаватися до суду.

Що стосується законодавчих змін, направлених на розвантаження судів, то такими мають бути спрощення процедури розгляду кримінальних проступків, переведення окремих нетяжких злочинів у категорію проступків і підвищення порогу кримінальної відповідальності за злочини проти власності.

Денис Нєнов, адвокат юридичної фірми "Ілляшев та Партнери"