Захід досі остаточно не визначився із перспективами розміщення миротворців в Україні, дві третини німців "ймовірно, не стануть" захищати свою країну в разі війни, а також регулярні повідомлення про СЗЧ та мобілізацію в Україні – що спільне між усіма цими новинами? Те, що західні суспільства не хочуть воювати.
Ті ж британці, як раніше повідомлялися, просто не знайшли достатньої кількості охочих кваліфікованих людей (це без урахування політичних та міжнародних ризиків для НАТО). Звісно, мобілізація тому й оголошується, щоб на бажання людей не зважати (це пунктик для німецьких опитувань). Але факт є факт – охочих служити бракує навіть тим країнам, де війни зараз немає. Що вже казати про Україну, яка у війні з 2014 року. Що ж тепер робити? "Рецепт", насправді, не новий, дуже простий, але досить незручний для "поважної публіки" – найманці.
Якщо у когось є гроші, але немає можливості або бажання воювати, то завжди знайдуться охочі з інших країн. Доведено Французьким Іноземним легіоном та Папською швейцарською гвардією. Остання існує вже кілька сотень років. І на тлі таких опитувань та потенційних загроз з боку РФ, коли напад на ЄС розглядається не як гіпотетичний, а як майже гарантований (невідомо лише коли Кремль "дозріє") сценарій, іншого варіанту крім відродження "ландскнехтів" просто немає.
Бо охочих воювати немає. Чим людина багатша, тим менша в неї мотивація воювати. Це – аксіома війни.
Так, зараз на це питання дивляться як на одну з форм протизаконної діяльності. І, власне, за найманство у більшості країн світу передбачена кримінальна відповідальність. Але при цьому є й купа лазівок, які найманство як галузь зберігають. Але це стосується лише західних країн. А для Близького Сходу, Африки та частини Латинської Америки це є не просто "відлуння минулого", а справжні реалії сьогодення.
До речі про минуле. Боротьба з найманством почалася після Другої світової війни, коли два блоки воліли до максимального контролю в умовах Холодної війни. Але лише 1977 року до статті 47 женевських конвенцій було додано "додатковий протокол", який й зафіксував критерії найманця, щоб його заборонити.
Втім, "заборона" та була досить символічною, адже ще років 50 знадобилося на те, щоб на національному рівні це явище заборонила більшість країн. І те не повністю. Бо коли стається війна, то "охочий люд", як казали колись на Русі, завжди буде потрібен. Проте саме 1977 року було визнано, що найманці не мають статусу "комбатанту", а отже не мають прав військових та військовополонених.
Основний критерій, який відокремлює найманця від звичайного військового – участь у бойових діях заради матеріальної винагороди, а не з якихось ідеологічних причин (хоча мотивація теж важлива). Другий критерій – тимчасова участь (по контракту або без), замість постійної служби.
А ще – це найчастіше професійний солдат або воїн, який не захотів кидати "меч" після служби у своїй країні та повертатися до нудного злиденного "орала". Щоправда, ця ознака не з женевських конвенцій, а авторське спостереження.
Насправді, саме найманці створили сучасну Європу та Захід, яким ми його знаємо.
Ким були давні греки? Філософами, які на своїх "симпосіях" (це, дослівно, "бенкет") за склянкою розбавленого вина дискутували щодо тонкощів космогонії? Або торговцями, які возили морями товари по всьому відомому давньому світу? Все так. Але головне – вони були найманцями. Навіть коли перси йшли захоплювати Грецію, у складі перських армій були грецькі найманці-гопліти.
У давні часи хіба лише ранні римляни воювали мобілізованими солдатами (і ті не гребували найманцями, а в пізні часи варвари стали основою римських армій), а всі інші - завжди віддавали перевагу "солдатам удачі". Так само, як і Європа вже після римлян, де головною "нацією найманців" були вікінги, хоча вистачало й валійців, генуезців та інших.
Генуезькі арбалетники стали "еталоном" середньовічного найманства саме у "державному" форматі, де кожен солдат сплачував частину "гонорару" до скарбниці Генуезької Республіки, а сама держава їх охоче "позичала" іншим країнам, гільдіям та торговим союзам. Потім цей формат скопіювали венеціанці, пізанці, а згодом - швейцарці та ландскнехти у більш пізні епохи та з іншим озброєнням.
До речі, центром вербування італійських найманців був Крим – Кафа та Чембало. Колись, ще до захоплення півострова росіянами, автор цих рядків особисто приймав участь у розкопках генуезької фортеці у Балаклаві. Ці арбалетники "відмітилися" в усіх війнах свого часу – від Кресі між англійцями та французами до війн руських князівств з Золотою ордою (той же Мамай невдало йшов на Москву колись саме з генуезцями з Криму).
Українські козаки теж були найманцями – передусім для Корони Польської, де був відповідний реєстр, а центром найманства була Площа Ринок у Львові. Але воювали вони і на боці інших держав.
Але, все ж, нашим предкам було далеко до італійських кондотьєрів, які формували не просто окремі загони, а цілі армії професійних "солдатів фортуни". Доки згадані швейцарці їх не потіснили. І досі найманці з кантонів несуть службу у Папській державі. Як відповідь на них з’явилися німецькі ландскнехти – "швейцарці для бідних".
Ландскнехти мали вкрай погану репутацію, на відміну від більш дорогих папських гвардійців, бо загони часто складалися зі справжніх розбійників, які чинили шалене кровопролиття. У тому числі й проти того, хто їх наймав. Вони були вкрай жорстокі не лише до ворогів, але й до своїх, щоб підтримувати дисципліну. Достатньо сказати, що Пригожин з "Вагнером" намагалися копіювати саме цю модель.
Чому ті старі німці масово йшли до лав найманців, а сучасні - ні? Бо німецькі землі, розділені на купу воюючих між собою князівств, були злиденні та бідні. Коли в тебе альтернативи загинути від голоду чи від чуми, а єдиний вихід втекти до багатшого життя – це військова служба, то вибір очевидний. Щойно життя у німецьких бюргерів покращилося, то й рух ландскнехтів поступово зник.
Коли Європа XVIII-ХІХ сторіччя стала вже більш-менш ситою та багатою, у найманці йшли лише мешканці найбільш бідних регіонів з периферії континенту – від албанців на кордоні з Османською імперією до ірландців з шотландцями на півночі, яких англійці та голод тоді притисли так, що населення тікало хто куди.
У французів "топовими" колоніальними "соладатами удачі" були швидконогі застрільники зуави, які дуже відмітилися у Кримській війні проти росіян. Зуави або кабіли - це така войовнича берберська народність на півночі Африки, з яких формувалися перші подібні загони на службі французької корони. Втім, коли французи вирішили кинути цих зуавів проти повстання берберів, то справжні зуави звідти майже всі пішли. Дійсно, кинути берберів проти берберів - що може піти не так? Але назва для таких загонів залишилася - "зуави". Що стало асоціюватися з легкою піхотою нового типу (як для 19 століття). Після цього свої "зуави" з’явилися майже в усіх арміях світу – навіть у США та у Польщі під час Польського повстання. Вони встигли повоювати у Першій та Другій світових війнах, але потім їх замінив Французький Іноземний легіон з тією ж метою – колоніальні війни.
Французький Іноземний легіон став еталонним для сучасних "легальних" найманців, хоча досі відокремлений від французького війська. Найманці не можуть займати інших посад, крім як у легіоні, а громадянам Франції заборонено найматися у легіон. Хоча існують, звісно ж, лазівки – можна відмовитись від громадянства Франції, але отримати паспорт однієї з французьких заморських територій й отримати "путівку" у привілейовані найманці.
До речі, там служать й деякі українці, які змогли пройти дуже складний відбір. А колись цей легіон мав дуже погану репутацію…
Це приклад саме легального найманства. А є ще "напівлегальне" та взагалі протизаконне.
До "напівлегального" входить добре відома нам "Група Вагнера". Бо у РФ це явище заборонене, але дозволені "приватні військові кампанії". Теж лазівка. А у США ПВК прямо дозволені. Вони активно вербували "приватні охоронні кампанії" для служби у Іраку та Афганістані, коли ці війни стали непопулярними серед американців та потік добровольців почав скорочуватись.
До зовсім "чорного" найманства можна віднести тих, хто йде воювати за різні терористичні угрупування. Та ж Аль-Каїда найманцями ніколи не гребувала. Тобто найманство - це не щось далеке з історії – воно дуже розповсюджене у світі. Найманці воювали в усіх сучасних війнах. Різниця лише у тому, яким було це явище – легальним або не дуже. І якими були критерії до "солдатів фортуни" – це були відверті покидьки з купою судимостей, як у РФ, чи просто відставні військові з гарною репутацією, як у Франції.
Повідомлялося, що в Україні у 2022 році налічувалося більше 20 тисяч іноземців у лавах Сил оборони. Певно, що з того часу кількість могла лише збільшитися. Але це були не найманці, а саме добровольці – бо вони укладали офіційний контракт з ЗСУ та отримували ті ж гроші, що й українські солдати. А за світовими стандартами це не дуже потужні гроші. Тобто, головний мотив був ідеологічний, а не фінансовий. На відміну від РФ, де навіть регулярні війська воюють головним чином за великі гроші.
Лише з 2024 року в Україні експериментують з більш "класичними" найманцями, які готові воювати не за ідеологію та їжу, а саме за гроші. Принаймні так виглядає картина з деякими колумбійцями, якщо вірити західним ЗМІ. Але їх називають не найманцями, а "професіоналами з Колумбії", бо найманство, нагадаємо, є кримінальним злочином. Тобто, знов лазівка – бо "професійні військові" в нас не заборонені.
Законодавча неврегульованість цього питання дуже сповільнює масштабування таких підрозділів. Бо на грошову мотивацію та забезпечення іноземців потрібні додаткові кошти, а державний бюджет це питання обмежує. Та й деякі українці може були б більш охочі піти за "довгою гривнею", як зараз роблять росіяни у РФ.
Також можна було б це питання розвивати не у французькому форматі "державного найманства", а у американському – через приватні військові кампанії. Але з останнім потрібно бути дуже обережним, адже професійні загартовані найманці, залишені без грошей, історично стають значною проблемою. Приклад того ж Пригожина з його "маршем на Москву" є досить показовим, хай і невдалим. Але з рекрутуванням іноземців зволікати не можна. Це потрібне "на вчора".
Бо РФ, яка втричі більша за Україну за населенням, може собі дозволити наймання іноземців, а для України це – "раптом" - проблема. І не через те, що грошей немає (вони знайдуться, якщо буде ця практика легалізована), а через те, що немає волі до вирішення цього питання. А немає її, бо на це "косо" дивляться донори, які досі живуть мирне життя за старими звичками.
Взагалі, проблем з іноземними добровольцями в Україні повно. Про це кажуть канали у Reddit, де вони відверто спілкуються між собою. Ця мережа не є популярною в Україні, але саме вона стала головним джерелом для рекрутингу закордонних добровольців (поки не найманців). Власне, є кілька тредів, де вони діляться своїми проблемами на службі в Україні, кажуть, які підрозділи кращі, а які - навпаки.
Про гроші, звісно, теж. Але головні проблеми, судячи з їхніх постів, це скарги на забезпечення, недостатню підготовку та командирів, що часто пов’язане з мовним бар’єром та поганою підготовкою офіцерів. Ті ж французи наймають і "вирощують" з іноземців офіцерів також.
Зараз з публічних джерел відомо про 2000 "колумбійських фахівців", які воюють на стороні України проти російських орд найманців. "Колумбійських" у лапках, бо у цих ротах багато вихідців з інших країн.
Але чому саме колумбійців найбільше? Бо ця країна досить бідна, але з великою кількістю кадрових військових, які мають бойовий досвід. Армія налічує близько 250 тисяч осіб, з яких до 10 тисяч - звільняються щороку у запас. А у країні значне безробіття та середня зарплатня навіть менша, ніж в Україні.
Тому колумбійці зараз це головна "нація найманців" у світі, як колись давні греки та вікінги, або більш пізні ірландці з шотландцями.
За даними The Times, їм в Україні обіцяють зарплатню у 120 тисяч гривень, що у 8 разів більше за середню зарплатню у Колумбії.
Деякі колумбійці воюють і на стороні РФ, але переважна більшість – на боці прозахідних сил. Чому? Бо колумбійська армія в себе вдома воює десятиріччями з різними лівими групами, які партизанять у місцевих лісах. Їх колись підтримував та озброював СРСР. Як індуси "за старою пам’яттю" досі люблять Москву, так колумбійці та більшість латиноамериканців ту ж Москву ненавидять. І такі групи можна знайти по всьому світу, зокрема у Азії та Африці. Були б гроші, бажання та відповідна інфраструктура.
І зараз Україна повинна постійно підіймати це питання перед європейцями, в яких є гроші, але немає охочих воювати в разі чого навіть за себе, а не те що надавати якісь дієві "гарантії" нам. Так, зараз люди потрібні ЗСУ. Але може так статися, що оці "ландскнехти 2.0" знадобляться вже самим європейцям.
Що важливо – якщо буде обрано формат ПВК, то на них не буде розповсюджуватися ніяких обмежень з боку НАТО. Відправляй, куди хочеш. Українські колумбійці вже довели свою ефективність. Але це явище має сенс виключно тоді, коли для найманців створені відповідні умови. Світ увійшов у епоху мілітаризації, і питання найманих армій рано чи пізно буде вирішене. Оскільки в нас вже йде війна, бажано, щоб це було зроблено якнайшвидше.
