У Командування Повітряних сил розповіли про перехід армією РФ для ударів по України від ракет типу "Калібр" до значно простіших Х-59 та застарілих Х-22.
Водночас, попри все крики Кремля, про "аналоговнету сучасну високоточну зброю", навіть найновіші для РФ "Калібри"" демонструють величезні проблеми з опанованими російським військово-промисловим комплексом сучасних технологій. В першу чергу з наведенням.
Як наводилися перші крилаті ракети
Загалом перша масова серійна крилата ракета була створена ще у Другій світовій війні німцями - відома "Фау-1". Вона створювалась, як Wunderwaffe - "чудо-зброя", яка може переломити хід війни на користь Третього Рейху. Її почали активно застосовувати з 1943 року для атак по Лондону з метою терору цивільного населення.
Однією з головних складностей розробки була саме система наведення. Зараз вона виглядає максимально простою - автопілот слідкує за курсом та висотою та вимірює дальність польоту. Як тільки "Фау-1" пролітала задану відстань - автопілот переводив ракету у піке. Точність системи була відповідною - десь у Лондон. А з 10 492 випущених "Фау-1" до міста долетіло близько 2400, при цьому збито було лише 4261 ракети. Тобто майже ж стільки впало "по дорозі" чи промахнулось через технічні вади.
А вже для балістичної ракети "Фау-2" німці розробили першу інерціальну систему наведення на аналогових комп'ютерах з гіроскопами та акселерометром. Ця система вже дозволила довести результативність у 1054 влучень по містах Великої Британії з 1359 випущених.
Але точність будь-якої інерціальної системи, навіть сучасної, обмежена, бо вона замкнена сама у собі і "знає" точно лише свої початкові координати, а далі лише вираховує їх самостійно, спираючись на показники приладів. І чим довше інерціальна система працює, тим більша похибка. І на рівні західних технологій 70-80 років вона становила близько 600 метрів через годину роботи. Навіть зараз мова йде про 50 метрів за 17 хвилин.
Тобто простою мовою, інерціальна система - це все одно що пройти із заплющеними очима орієнтуючись лише за кількістю кроків.
Технології наведення 70-х років
Тому цілком логічним було винайти механізм, який би мав коригувати показники. І для крилатих ракет, які мали летіти сотні кілометрів та перебувати у повітрі години цією системою став Tercom. Його принцип полягає у тому, що ракета сканує під собою поверхню і порівнює з еталоном. Однією з найпростіших реалізацій буде, наприклад, дані щодо рельєфу - перепади висот, які фіксуються радіовисотоміром ракети.
І тоді маршрут ракети можливо розбити на певні "чекпоінти", мапа яких закладається у пам’ять ракети. Це повинний бути "контрастні" за рельєфом райони, наприклад, річки з крутими берегами, мережа ярів, або навіть окремі великі споруди. Прилетівши, ракета проводить порівняння, локалізує себе та скоригує показники інерціальної системи, скидаючи накопичену помилку.
Зараз система Tercom використовує не тільки дані щодо рельєфу, а й візуальні зображення. Це пов’язано з тим, що на маршруті можливо не буде характерного рельєфу. Але ця система значно складніша, бо потребує роботи на рівні розпізнавання образів, але ця технологія під назвою DSMAC була успішно опанована у США у 80-х роках та інтегрована у крилату ракету Tomahawk Block II.
Тобто простою мовою, Tercom - це коли необхідно пройти із заплющеними очима, але раз на 10 кроків можливо на секунду відкрити очі.
Але головний недолік цієї системи в тому, що інерціальна система може завести ракету зовсім повз "чекпоінт" і ракета не зможе зорієнтуватися. Звісно, чим потужніші становились комп’ютери, тим більший об’єм мап можливо було закласти, але все одно система не давала 100% гарантії.
Супутникова навігація
Справу кардинально змінила поява супутникової навігації, бо тепер стало можливо постійно отримувати свої координати, висоту та швидкість. Саме для цього спочатку США у 70-х роках почали розгортати систему GPS, а у 80-х роках СРСР почав розгортати своій ГЛОНАСС.
Поєднання всіх чотирьох систем (інерціальної, Tercom, DSMAC та супутникової) вже дозволили західним високоточним крилатим ракетам мати точність у декілька метрів. Особливо у поєднанні із DSMAC, яка також відповідала за точне наведення на саму ціль шляхом її розпізнавання.
Крилаті ракети РФ
Щодо РФ то ситуація виглядає наступним чином. Авіаційні Х-101 та Х-555 мають всі чотири компоненти навігації. Ракети "Калібр", скоріш за все, не мають DSMAC. Але у реаліях РФ важливий ще один фактор - це наявність детальних, актуальних та точних радіолокаційних та оптичних мап, які завантажуються у пам’ять ракети.
Зараз все частіше ворог почав використовувати ракети Х-59М, найрозповсюдженіші з яких, скоріш за все, використовують лише інерціальну та супутникову навігацію, а для безпосереднього наведення на ціль вмикають радіолокаційну або телевізійну систему наведення.
Водночас сигнал із супутника ГЛОНАСС або GPS можливо придушити або навіть підмінити засобами радіоелектронної боротьби, що вже може збити наведення ракети. А ефективна радіолокаційна, а тим паче телевізійна система наведення вимагає значно кращої технологічної бази, ніж є у РФ.
Щодо Х-22, то вона має взагалі лише інерціальну на маршевій ділянці та радіолокаційну систему наведення на термінальній. Обидві з вкрай низькою точністю на радянський технологічній базі 60-70-х років. Тобто запускається "у бік цілі", яка, до того ж має бути максимально радіоконтрастною.
