В Алтайському федеральному бункері президента РФ панувала робоча атмосфера. Перед Володимиром Путіним стояв навитяжку красивий хлопчик-гімнаст Ваня Куляк і співав пісню "З чого починається Батьківщина". Його спітніла майка, прикрашена священною буквою Z, була задерта до шиї. Володимир Володимирович, діловито чавкаючи, цілував його в живіт. Ваня стогнав, Путін крекотів.
Праворуч від Путіна сиділи, беззвучно ворушачи губами, дві напівпрозорі стюардеси.
- Розумієте, - сказав їм Путін, неохоче відриваючись від Вані Куляка, - якщо Україна буде поводитися так, як вона поводиться, то я цій Україні... я у цієї України…
Побоюючись зради в ближньому колі, Путін взяв сирійських найманців до себе охоронцями замість штатних співробітників ФСО
Не домовивши, Путін знову припав до живота Вані і рішуче спустився нижче. Ваня завив від радості.
- Урус шайтан! - забобонно закотивши очі, сказав Махмуд. - Шайтан урус, кизил-орда!
- Ібліс Лисак, - згідно кивнув Кумис, судорожно ковтаючи. - Вован акбар.
Махмуд і Кумис були сирійськими найманцями з досвідом міських боїв, мобілізованими для спецоперації в Україні. Побоюючись зради в ближньому колі, Путін взяв їх до себе охоронцями замість штатних співробітників ФСО, які могли затівати держпереворот, про який все частіше повідомляли ворожі "голоси". Президент Росії передбачив все.
За вбитими в стіну скобами спускався патріарх Кирило в рясі, що розвівається. Махмуд і Кумис подивилися на нього знизу і залилися фарбою сорому. Їхні очі збуджено заблищали.
- Гомосеки! - гучним басом мовив Кирило, спритно перебираючи кінцівками. - Гомосеки оволоділи Україною вотще паки-паки! Злодійство свальне єсмь там повсюдно іже херувими. Війна священна з гей-парадами хунти – ось що дай нам днесь богоугодність!
- Золоті слова, Владико, - промурликав Путін, сито відвалюючись від Вані Куляка. Юний гімнаст був випитий до дна. - Гомосеки будуть розбиті, перемога буде за нами.
- Грішон Зеленський уд, але все ж, - сказав Кирило, - ми не звикли відступати! Нам перемогти його допоможе…
- Ай, бородатий жінок! - не в силах більше стримуватися, вигукнув Махмуд, захоплено переводячи погляд з бороди Кирила на поділ його ряси. - Який круасивий, хачу.
- І я хачу, - сказав Кумис.
- Гей, - стривожився Кирило. - Я не…
Махмуд і Кумис одночасно кинулися на нього, засунули владиці бороду в рот, задерли рясу над головою і, зав'язавши її там тугим вузлом, поволокли брикаючого Кирила в зброярню. Кирило закричав, але було пізно.
Шойгу зістрибнув на підлогу бункера, віддав Путіну честь і став швидко наближатися
По скобах сходів знову хтось загуркотів. Путін побачив, що це Шойгу, і стривожено заметався.
- Гей, Махмуд! Кумис! - крикнув він. - А ну бігом на пост! Бойова тривога!
- Ні уж, позбавте - с, - загоготав Махмуд зі зброярні. - Бородатий жінка - мрія поета.
Путін відсунувся назад і спробував схопити зі столу важкий мікрофон, але його рука пройшла крізь. Шойгу зістрибнув на підлогу бункера, віддав Путіну честь і став швидко наближатися.
- Не підходь до мене, не велено! - скрикнув Путін. - Сідай з іншого кінця столу!
- Там буде не видно, - незворушно пояснив Шойгу, спритно натягуючи гумові рукавички. - Я приніс першу партію мядалей "За приєднання України", чи не завгодно поцікавитися?
- Слухай, Кужугетій, те, що ти читав в газетах, нібито я зібрався посадити тебе за корупцію і розвал армії, - це все неправда, - швидко заговорив Путін. - Вороги хочуть нас посварити, от і все. Ти молодець, все йде за планом!
- Звичайно! - вигукнув Шойгу, на ходу дістаючи з кишені важку табакерку. - Можливо, Володимире Володимировичу, ви читали, нібито я затіваю військовий переворот, так от, це теж брехня.
- Ні секунди не сумнівався! - з жаром вигукнув Путін, задкуючи на стільці. - А що це в тебе за табакерка?
- А, пусте, - відмахнувся Шойгу, заносячи табакерку над головою. - Поверніться - но до мене правою скронею, будьте ласкаві.
- Махмуд! - несамовито закричав Путін. - Кумис!
- О тааааак! - проричав зі зброярні Махмуд. - Бородатий жінка-шайтан, вах, харашо!
Путін підняв з підлоги одну мядаль і розглянув її на світлі
- Не смійте піднімати руку на нашого дорогого Володимира Володимировича Путіна! - раптово закричав гімнаст Ваня Куляк і, схопившись, кинувся на Шойгу. Шойгу крякнув і отоварив його табакеркою по голові. Бездиханний Ваня полетів в одну сторону, табакерка - в іншу. Впавши на підлогу, вона відкрилася, і з неї посипалися медалі "За приєднання України".
- Ми тут, насяльнику, - сказав Махмуд, сито вивалюючись зі зброярні. Слідом за ним, потягуючись, вийшов Кумис. - Як справи?
- Все добре, - швидко сказав Шойгу, сідаючи за стіл. - Ось, приніс Володимиру медалі показати.
Путін підняв з підлоги одну медаль і розглянув її на світлі.
- Красиве, - сказав він нарешті.
- Ага, - сказав Шойгу, поспішно заштовхуючи під стіл тіло Вані Куляка. Вигляд у нього був розчарований. - Дозвольте йти?
- Дозволяю, - сказав Путін. - Що там, до речі, Київ? Взяли?
- Давно вже, - сказав Шойгу. - Відвезти вас на парад?
- Ні вже, - сказав Путін.
- Ну як хочете, - знизав плечима Шойгу і пішов, скриплячи зубами.
Путін задумливо подивився йому вслід. Щось десь йшло не так, але він ніяк не міг зрозуміти, що і де.
У зброярні, дивно шамкаючи, молився патріарх Кирило. Все йшло за планом.
Василь Рибніков
