Венесуельська криза: причини, наслідки та уроки для України

Олександр Хара
13:40, 24 січня 2019
Світ
2417 0
Думка

Перед тим, як розмірковувати про те, як далі може розгортатися ситуація у Венесуелі, де лідер опозиції Хуан Гуайдо оголосив себе тимчасовим президентом, і його вже підтримали США, Канада, Євросоюз та низка інших країн, а натомість про підтримку чинного президента Ніколаса Мадуро заявили Росія, Китай, Туреччина й інші, слід згадати кілька епізодів.

Передусім: у травні 2018 року у Венесуелі відбулися так звані вибори, на яких переміг Мадуро. Більшість демократичних країн не визнали результати цього голосування. По-перше, була суттєво завищена явка: за офіційними даними, вона склала 46%, а опозиційні сили кажуть, що вона була максимум на рівні 25%. По-друге, у виборах не брав участі жоден представник опозиційних сил.

Тому наразі у Венесуелі діє влада, що не є легітимною в очах світової спільноти та значної частини населення країни.

До того ж, Венесуела переживає колапс економіки. До листопада-2018 інфляція в цій країні сягнула 1 300 000% у річному розрахунку. Також у країні відчувається гостра нестача товарів першої необхідності. Згідно з результатами опитування однієї венесуельської організації, що було проведено ще в у 2017 році, 64% респондентів втратили в середньому 11 кілограмів ваги через нестачу їжі. Цей приклад добре ілюструє обвал венесуельської економіки та гуманітарну кризу в цій країні.

Крім того, Венесуела є лідером у світі за рівнем злочинності. Це спричинило відтік населення з країни – близько трьох мільйонів венесуельців залишили країну, тобто майже 10% населення.

Таким чином, у Венесуелі триває глибока соціальна, гуманітарна і політична криза, яку вгамувати обіцянками чи суто технічними речами неможливо.

Наразі пана Мадуро підтримує не лише військове керівництво Венесуели. Верховний суд Венесуели складається здебільшого з його прихильників. Тобто, якщо буде спроба політичного врегулювання нинішньої ситуації, то складно припустити, що Верховний суд піде на поступки і визнає, що Мадуро не є президентом, натомість лідером країни є Гуайдо, який сам себе призначив тимчасовим президентом.

Також важливо, що керівництво державної нафтової компанії Венесуели висловило повну підтримку президенту Мадуро. А ця компанія фактично і є всією економікою Венесуели і чи не єдиним джерелом надходження валюти в державу.

Протести, які нині відбуваються у Венесуелі, підтримали широкі верстви населення – окрім самих низів. Низи традиційно, з часів Уго Чавеса, дотримуються лівацьких поглядів. Вони вірять в те, що сьогоднішні протести керуються Сполученими Штатами і є результатом змови місцевих еліт проти «лівого» уряду. Тому поки що ці протести не підтримуються найбіднішими. У деяких містах вони все ж приєдналися до акцій протесту, але рушійною силою поточних подій є середній клас.

Чи зможуть терези перехилитися, аби ситуація змінилася на користь Гуайдо? Це залежатиме від масовості і кривавості акцій протесту, які зараз відбуваються.

Росія, вважаючи себе великою геополітичною потугою, використовує Венесуелу як майданчик для погроз Сполученим Штатам

Також, прогнозуючи можливі наслідки сьогоднішніх подій у Венесуелі, не можна відкидати фактору втручання Росії та Китаю. Як відомо, президент США Дональд Трамп одразу заявив, що підтримує Гуайдо і не матиме жодних справ із Мадуро, але при цьому він не розглядає можливості військової інтервенції. Натомість Росія фінансово підтримує Венесуелу: раніше вона пообіцяла Венесуелі 6 мільярдів доларів, з них 5 мільярдів доларів мають піти у нафтогазовий сектор і 1 мільярд – у гірничо-видобувний сектор. Крім того, Росія, вважаючи себе великою геополітичною потугою, використовує Венесуелу як майданчик для погроз Сполученим Штатам. Так, нещодавно в країні перебували російські стратегічні бомбардувальники, що було демонстраціє сили з боку Росії на американському континенті. Венесуела потрібна Путіну для того, щоб розхитувати ситуацію в Північній Америці і погрожувати США. Власне, тому Росія може вжити певних заходів – підтримати та посилити режим Мадуро своєю військовою присутністю. Цього виключати не можна.

Для України, напевно, це був би непоганий варіант, оскільки він би означав ще більше загострення відносин між Москвою та Вашингтоном, а також додаткові витрати для Росії, можливі нові санкції та геополітичне перенавантаження. Для України це було б вигідно.

Але наскільки б усі ці гіпотетичні кроки врятували Мадуро, зараз прогнозувати неможливо.

Безумовно, пана Мадуро також буде стримано підтримувати Китай. Взагалі, якщо поглянути на перелік країн, які стали на бік Гуайдо, і перелік тих, хто проти нього, то здебільшого це політичні «ліві» і «праві» сили. США, Бразилія, Аргентина, Чилі, Перу, Колумбія – це країни, де діють правоцентристські або «праві» уряди, і вони стали на бік нового президента Гуайдо. Натомість Мексика, Болівія, Куба і, звичайно, Китай, тобто уряди «лівого» толку, підтримують Мадуро.

Цікаво також, що Мадуро зателефонував президент Туреччини Ердоган, назвав своїм братом і закликав триматися. Ердоган не є «лівим». Проте у нього є «політична травма» – у 2016 році, коли у Туреччині відбувався заколот військових, Захід був обережним, а потім це стало однією з причин, чому Ердоган почав ставитися до Сполучених Штатів більш прохолодно – бо Америка його не підтримали так беззаперечно, як той же Путін, що одразу зателефонував Ердогану.

Як далі розгортатимуться події у Венесуелі? Це складно спрогнозувати. Передусім наразі не зрозуміло, наскільки монолітною є армія. Можна навести цікаві цифри: заробітна плата генералів у Венесуелі складає 49 доларів на місяць, а рядового солдата – 8 доларів на місяць. На такі гроші прожити складно. Тому через деякий час цілком може статися так, що генералітет і решта армії, нижчий офіцерський склад, відколються від формального керівництва.

Відомо, що в декількох місцях були зафіксовані випадки, коли військові нижчих чинів намагалися добути зброю, затримали декілька офіцерів і вимагали, щоб армія усунула Мадуро від влади. Але начебто ці спроби були придушені. Поки що достеменно не відомо, чи це була локальна ситуація, в межах одного підрозділу, чи значно ширша.

Також наразі не зрозуміло, наскільки народ Венесуели підтримає Гуайдо, чи буде він ще більш масово виходити на вулиці. Від цього буде дуже залежати подальший розвиток подій, зокрема, чи буде розгортатися ситуація на користі опозиції, чи ні.

Венесуелу та Україну порівнювати дуже складно, враховуючи і структуру суспільства і економіки

Якщо говорити про можливі уроки для України з венесуельских подій та спробувати провести паралелі між країнами, то слід зазначити передусім – Венесуелу та Україну порівнювати дуже складно, враховуючи і структуру суспільства і економіки.

Однак. По-перше, Венесуела є ресурсною країною, яка експортує нафту, і це є основною дохідною статтею її бюджету. І саме тут є можливості для Мадуро розподіляти, оскільки сенс «лівої» ідеології – розподіляти, а не заробляти гроші. Україна також є сировинно орієнтованою країною, яка виробляє метали та сільськогосподарську продукцію, перш за все, зерно, але є в нас й інші розвинуті сфери. Тож в цьому сенсі між Україною і Венесуелою є невелика відмінність.

Друге. В Україні, на відміну від Венесуели, немає авторитарного режиму. Ані Янукович, ані Порошенко не зуміли повністю вибудувати вертикальну систему управління. Тому країни складно порівнювати з точки зору моделі влади.

Третє. Українська армія не була залучена ні до Помаранчевої Революції 2004-2005 року, ні до подій на Майдані 2013/14-го. Вона трималася осторонь від політичних процесів і не була задіяна у спробах придушення народного повстання. А от про армію Венесуели те саме сказати не можна, оскільки вона залишається відданою Мадуро. Відтак, не виключена можливість, що армія буде задіяна для придушення силою нинішніх протестів.

Четверте. Невеличкий середній клас, який є у Венесуелі, є рушійною силою нинішніх протестів. В Україні кістяком Майдану також був середній клас, але активно до нього підключалися й інші верстви населення. На боці Майдану були й олігархи, які допомагали інформаційно чи фінансово, а були й ті, хто не має зовсім нічого. Тобто до протестів на Майдані приєдналися різні верстви населення. У Венесуелі, принаймні, поки що – не так.

П’яте. Учасники Майдану в Україні висували до влади політичні та економічні вимоги. У Венесуелі протестувальники висувають аналогічні вимоги, але, окрім цього, справжня гуманітарна криза, що має місце в країні, також суттєво підштовхує людей.

Шосте. Зовнішня підтримка протестів у країнах. Революцію Гідності в Україні одразу підтримали європейські країни, передусім наші сусіди, і Євросоюз у цілому. Також Україну активно підтримували і підтримують США.

Читайте такожРеволюція у Венесуелі: спроба усунення Мадуро, масові протести та криваві сутички (відео)

У Венесуелі – те саме. Але зануреність Сполучених Штатів у справи Венесуели поки що є меншою. Штати не готові до більш активних дій там, окрім можливого запровадження санкцій і політичного тиску. У випадку України позиція та дії Вашингтону були важливим стримуючим чинником для Януковича, а потім – і для Росії.

Проте я думаю, що єдине доречне в даній ситуації порівняння полягає в тому, що і в Україні, і у Венесуелі відбувся справжній народний протест. У Венесуелі також є легітимна влада – Національна Асамблея, і, відповідно, Гуайдо є лідером не «з вулиці» – він був обраний та користується довірою суспільства.

Однак протести у Венесуелі складно називати революцією, тому що акціям у столиці не вистачає розповсюдження по всій країні, як це було у нас, та переходу армії на бік протестувальників. Щодо вимог – то Гуайдо хоче бути тимчасовим (!) президентом – аби виконати конституцію, щоб нарешті були проведені демократичні вибори.

…Українські політики мають зрозуміти: вкрай важливо, щоб ефективною була економіка країни, і неприпустимою є така пандемічна корупція, якою вона є у Венесуелі. Це – головне. Адже зараз в Україні лише чинна влада «бачить» покращення життя народу, а самі українці відчувають тільки постійне зниження рівня життя. Корупція в Україні, на щастя, ніби не такого рівня, як у Венесуелі, але достатня щоб стримувати економічне зростання та підривати довіру народу до чинної влади.

Олександр Хара, експерт Фонду «Майдан закордонних справ»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter