В грудні президент Володимир Путін пообіцяв, що російська економіка «увійде в іншу лігу». Але цей пріоритет не дуже вимальовується, якщо подивитися на те, які ставки Кремль робить у зовнішній політиці.
Останнім його гамбітом стала Венесуела, куди Росія не так давно відправила два ядерні стратегічні бомбардувальники Ту-160. Держсекретар США Майк Помпео назвав цей епізод демонстрацією того, як «два корумповані уряди розтринькують державні кошти й придушують свободу, поки їхній народи страждають». Безумовно, Венесуела – особливий випадок. Її інфляція, згідно з прогнозами МВФ, до кінця року сягне позначки в 10 мільйонів відсотків.
Читайте такожThe Economist: У Венесуелі Путін бореться за власне майбутнє
Про це на сторінках Newsweek пишуть експерти RAND Вільям Кортні й Говард Шатц. Вони визнають, що США теж нерідко обкладала податками внутрішню економіку, щоб зібрати й витратити великі суми на закордонні війни: від Кореї й В’єтнаму до Афганістану й Іраку. Під час Холодної війни Америка витрачала свої ресурси для протистояння втручанню СРСР у численних бідних країнах, таких як Нікарагуа, Ангола і країнах Сомалійського півострова. Але водночас зовнішня політика США надавала високий пріоритет зміцненню американської економічної динаміки й глобальному економічному зростанню.
Під час фінансової кризи в Азії в 1997-1998 роках Федеральний резерв США не лише підтримав міжнародну політику у відповідь на неї, а й взяв на себе роль лідера у підтримці найбільш постраждалих країн. Через десять років після того, коли спалахнула нова економічна криза, відомство знову грало центральну роль у монетарній глобальній реакції.
У торгівлі в часи роботи адміністрації Барака Обами США і ще 11 країн вели переговори про створення Транстихоокеанське партнерство. Команда Дональда Трампа вийшла з цієї угоди й розв’язала сумнівні торговельні війни. Але навіть попри це адміністрації вдалося оновити торговельні домовленості з Канадою, Мексикою і Південною Кореєю. В січні США, Євросоюз і Японія затвердили подальші зусилля у скороченні бар’єрів для інновацій і боротьбі проти нечесної торгівлі.
Читайте такожPolitico: Росія мріє стати «шісткою» Китаю у захопленні світу
Зовнішня політика Росії ж відстоює зовсім протилежні економічні підходи. Кремль більше керується політичними амбіціями. Він добивається створити «сферу впливу» біля своїх кордонів і отримання статусу супердержави на глобальній арені, нав’язуючи свою волю сусідам і підриваючи вплив Заходу у світі. Але дії Кремля часто надто дорогі або згубні для нього самого.
Підтримка війни на Сході України й забезпечення окупованого Криму вилилися в економічні збитки для Росії: прямі й ті, які виникли через санкції Заходу. Bloomberg Economics підрахував, що санкції скоротили зростання ВВП Росії на 6% за останні 4 роки. А невійськові витрати у цих категоріях обтяжують російську економіку ще на 0,3% від ВВП кожного року. Окуповані Росією регіони в Грузії й Молдові теж потребують субсидій.
Навіть деякі мирні заходи співпраці, ініційовані Кремлем, стали розчаруванням. Євразійський союз, в який окрім Росії увійшли також Казахстан, Білорусь, Вірменія і Киргизстан, не просунувся вперед в економічній інтеграції. Країни-учасниці мають сильніші торговельні відносини з країнами за межами союзу.
Російська гонитва за статусом супердержави теж дуже дорога. Військове вторгнення в Сирію вилилися у серйозні скорочення витрат на охорону здоров’я, освіту і соціальні виплати вдома. Більше того, підтримка режиму Башара Асада, яка супроводжувалася ударами авіації по мирних цілях, посилила рішучість Заходу в підтримці санкцій проти Росії.
Читайте такожGazeta Wyborcza: У Росії віра у війну витісняє християнство
Сирія буде вимагати від Москви ще більше ресурсів. Минулого серпня ООН підрахував, що сім років громадянської війни вилилися близькосхідній країні у 388 мільярдів доларів збитків. Росія, схоже, боїться, що сирійці рано чи пізно звинуватять її у знищенні більшої частини їхньої країни. Тож вони можуть почати вимагати допомоги у відбудові. Рік тому російський дипломат у Брюсселі вимагав від ЄС вкласти «десятки мільярдів євро» у допомогу для Сирії.
Дуже вірогідно, що Росія викидає гроші на вітер і у Венесуелі. Вона вклала в енергетичний сектор південноамериканської країни 25 мільярдів доларів. Москва пішла на сході ризики, коли підтримувала режим Саддама Хусейна в Іраку. Після його повалення їй довелося списати 12,9 мільярдів доларів боргів країни. Якщо уряд Ніколаса Мадуро у Венесуелі вціліє, він стане ще більшим проваллям для Росії. Венесуельска нафтова промисловість у поганому стані. Нові санкції США разом з суперінфляцією можуть ще більше ослабити економіку. А зміна уряду в Каракасі теж поставить російські інвестиції під удар. Тож Москва у програші в будь-якому разі.
Напевне, засвоївши деякі уроки, Кремль намагається позбутися деяких надто ризикованих ставок. В грудні російська компанія «Роснефть» відмовилася від планів витратити 30 мільярдів доларів на спільний проект з Іраном. Частково це пов’язано з санкціями США і непривабливими умовами, які запропонував Тегеран.
Читайте такожForeign Policy: Росії вигідніше вивести війська з України й зупинити війну
Але є й інші причини. Необхідна пенсійна реформа, яку Кремль провів торік, призвела до спалаху масових протестів. Деякі росіяни переконані, що це ціна за «зовнішні авантюри» в Україні й Сирії. Через підняття пенсійного віку довіра суспільства до Путіна обвалилася до 33,4%.
Попри всі свої недосконалості, глобальний економічний порядок пропонує країнам безпрецедентні можливості для успіху. У 2016 році у Росії був 12-й найбільший ВВП у світі. Вона була одним з найбільших експортерів нафти. Використовуючи переваги глобалізації й культивуючи зв’язки із заможними партнерами Росія могла збільшити свій економічний потенціал і покращити стандарти життя свого народу. А налагоджуючи позитивну співпрацю зі світом, вона могла здобути омріяний вплив через організації, такі як G20. Все це було б можливо, якби Кремль віддав пріоритет економічним інтересам і відгородився від диктаторів, які нищать економіку.
