В нинішньому протистоянні проти Заходу у Росії є козирна карта в рукаві: експорт природного газу.
Попри холодні відносини, в 2018 році поставки російського газу в Європу і Туреччину досягли рекордних показників. Москва продала європейцям 201,8 мільярд кубометрів палива. І хоч ЄС і націлив свої санкції на Росію, багато країн-учасниць досі з радістю просувають спільні енергетичні проекти, як от Німеччина, яка наполягає на побудові газопроводу «Північний потік-2».
Тепер Росія збирається використати ще одну «трубу», щоб поглибити свій вплив на європейській периферії. Це «Турецький потік», пише на сторінках Foreign Policy дослідник з Університету Північної Кароліни і експерт Atlantic Council Дімітар Бечев. Трубопровід пролягає по дні Чорного моря між Росією і Туреччиною. Запуск перших поставок через нього запланований на кінець 2019 року.
Читайте такожDer Spiegel: Путін збрехав Меркель про збереження транзиту газу через Україну
Для росіян «Турецький потік» - це спосіб завдати торговельний і геополітичний удар. На торговельному фронті трубопровід допоможе закріпити позиції «Газпрому» в Туреччині, яка стала для нього другим найбільшим ринком після Німеччини. У геополітичному вимірі ГТС обходить територію України і поглиблює російсько-турецьке стратегічне партнерство в часи, коли відносини Анкари з партнерами по НАТО все більше погіршуються.
«Турецький потік» може також зіграти на руку Володимиру Путіну на Балканах. Другий етап проекту передбачає його продовження до Болгарії, звідки російський газ потече в Сербію, Угорщину і Австрію. Ні для кого не секрет, що Кремль намагається збільшити свою вагу на «задньому дворі» ЄС. Однак, його методи, які часто опиняються в полі зору: пропаганда, дезінформація і таємні операції спецслужб, - не зрівняються з російською активністю в енергетичному секторі. Кремль зазнав видовищної поразки в країнах, таких як Чорногорія і Північна Македонія, намагаючись зупинити їхній вступ в НАТО. Але його здатність підкупати політиків і бізнесменів великими інфраструктурними проектами і доходами від гідрокарбонатів – зовсім інша справа.
Читайте такожNew York Times: Путін намагається зробити Балкани театром своєї війни проти Заходу
Європа відбивається, як може. Оскільки «Турецький потік» закінчується в країнах Євросоюзу, «Газпрому» потрібно виконувати європейські антимонопольні правила. Власне, ці правила були запроваджені після того, як Росія перекрила газ Україні в 2009 році. Тож ЄС почав рухатися у бік диверсифікації постачання енергоносіїв, щоб уникнути залежності від Росії. Одне з правил говорить, що енергетичні компанії не можуть водночас володіти транзитною інфраструктурою і продавати газ через неї. Воно особливо не подобається Москві, яка хоче, щоб «Газпром» збудував «трубу», а потім використовував її сам.
Саме тому Путін шукає партнерів для свого енергетичного гіганта на Балканах. Під час візиту в Сербію у січні він уклав угоду про спільний проект «Газпрому» з сербською державною компанією Srbijagas. Разом вони повинні прокласти 250 миль трубопроводу. В березні російський прем’єр-міністр Дмитро Медведєв їздив у Болгарію, щоб домовитися про ще один спільний відрізок протяжністю 300 миль. Державна компанія Bulgartransgaz погодилася збудувати і керувати продовженим «Турецьким потоком». Однак, для цього їй потрібно 1,6 мільярда доларів. Росія грошей не дасть, наполягаючи на тому, що Болгарія добре заробляє на транзиті російського газу. Тому їй вигідно вкласти кошти з власної кишені. Уряд в Софії вирішив, що може отримати гроші від Брюсселя. Але це навряд чи станеться.
Читайте такожForbes: Транзит газу через Україну буде гостро необхідний Росії у найближчі роки
ЄС, схоже, дозволить Німеччині порушити антимонопольні правила у випадку з «Північним потоком-2». Росія зможе володіти трубою і усім газом в ній. Але союз більш рішуче налаштований захищати свої закони на Балканах. Щоб уникнути проблем, «Газпром» може, наприклад, запропонувати Сербі контроль над «Турецьким потоком» на 49%. У свою чергу, Енергетична спільнота вже застерегла, що південний російський проект порушує закони ЄС. А оскільки Сербія веде переговори про членство в союзі, вона повинна привести своє законодавство до стандартів організації. Угода з «Газпромом» може сильно сповільнити процес вступу для Белграда.
Щоб владнати ситуацію, болгарський прем’єр-міністр Бойок Борісов запропонував приєднати «Турецький потік» до проекту «Балканський газовий вузол». Таким чином, через російську трубу буде транспортуватися не лише російський газ, а й, наприклад, азербайджанський. Голова болгарського уряду пояснив, що так вимога диверсифікації поставок енергоносіїв буде виконана. Але голова «Газпрому» Олексій Міллер вже відкинув цю ідею.
Росія не хоче, що Болгарія змішувала російський газ з газом інших постачальників і перепродавала його через платформу ЄС. Тому Борісову не доводиться чекати дозволу чи фінансової допомоги від Єврокомісії. Іншими словами, якщо Болгарія захоче будувати російський трубопровід, це впаде на плечі болгарських платників податків.
Читайте такожДрузі Росії в Євросоюзі відмовилися висилати російських дипломатів (список країн)
Однак, у рукаві Софії все ж є козир на переговорах з Росією. Згідно з чинним контрактом, «Газпром» зобов’язаний транспортувати свій газ через країну і платити за це до 2030 року. На момент підписання цих домовленостей майже все блакитне паливо йшло через так званий «Трансбалканський трубопровід», який сполучається з ГТС України. «Турецький потік» робить цей маршрут, який діє з 1980-х років, непотрібним. Болгарія може почати вимагати від «Газпрому» компенсації втрачених доходів від транзиту. Щоб уникнути сплати сотень мільйонів доларів, Володимир Путін може запропонувати Борісову певні поступки включно з гарантіями, що Росія допоможе зробити продовжений «Турецький потік» економічно життєздатним.
Сербія і Угорщина теж повинні приєднатися до тиску Болгарії на Росію. Звісно, це легше сказати, ніж зробити. Прем’єр Болгарії, пам’ятаючи про схильність Кремля створювати проблеми у внутрішній політиці інших країн, навряд чи ризикне виступити проти Путіна. У Сербії тим часом сформувалися свої особливі відносини з російським автократом, якого в Белграді вважають важливим міжнародним союзником у питаннях на зразок незалежності Косово. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан так само вибудовує свої особисті політичні і економічні зв’язки з Росією. Тож у Путіна є багато можливостей, щоб «розділяти і владарювати».
Чи об’єднаються Болгарія, Сербія й інші країни заради спільних інтересів, стане лакмусовим папірцем, який викриє глибину їхнього зв’язку з Росією. Зараз їм здається, що вони можуть працювати з Москвою і не вступати при цьому в конфлікт з Єврокомісією і законами ЄС. Звісно, ніхто не може звинуватити ці країни у плеканні таких ілюзій. Оскільки вони добре бачать, що Німеччина грає в цю ж гру.
Але на відміну від Берліна, у балканських столиць немає влади налаштовувати правила під себе чи створювати політичні компроміси з Брюсселем. Росія ж не в настрої робити пропозиції країнам Східної Європи, яких вона вважає маріонетками. Тож над Болгарією і Угорщиною нависають фінансові і політичні ризики. Якщо вони не зможуть уміло розіграти свої карти, їм доведеться витратити дуже великі суми на проект, вигоду від якого отримає лише Росія.
