Бабин Яр в Києві став місцем, де Третій рейх провів свою найбільш масштабну операцію з масового знищення людей на території СРСР в часи Другої світової війни. Але дуже довго тут не було навіть пам’ятника, який би нагадував про жертв злочину.
Про це на сторінках видання Suddeutsche Zeitung пише історик Ейнштейнівського форуму в Потсдамі Міша Габович. Він нагадує, що у вересні 1941 року в Бабиному Яру страшною смертю загинули більше 33 тисяч київських євреїв. Після війни за наказом влади СРСР місце масштабної страти було забудоване. Відгороджену дамбою частину використовували для зливу відходів з цегляних заводів неподалік.
Читайте такожDie Welt: Спецслужби НДР захищали вбивць концтабору в Освенцимі
І от 13 березня 1961 року дамбу прорвало. Аварія забрала життя більше тисячі людей. Тоді, в 1960-ті роки, в Бабиному Яру почали діставати рештки. В процесі вибухали нерозірвані снаряди часів Другої світової війни, які лежали під землею. Виникали зсуви ґрунту. Все це призвело до нових жертв. Для багатьох це стало помстою за забуття.
«13 березня був доленосним днем для Бабиного Яру й в іншому сенсі. В цей день у 1945 році партійне і республіканське керівництво України ухвалило рішення встановити на місці масового розстрілу пам’ятник. Але через три роки після того почалася антисемітська кампанія Йосипа Сталіна, яка зірвала ці плани», - йдеться в статті.
Автор зауважує, що Бабин Яр став міжнародним символом замовчування Голокосту в Радянському Союзі. Адже комуністична імперія «звеличувала героїв і не визнавала жертв». Великі міста, а особливо столиці радянських республік, були під особливо пильним наглядом. Все, що було пов’язано зі збереженням пам’яті, суворо перевірялося на відповідність комуністичним канонам. Фактично в ті часи на місці масових убивств у великому місті був споруджений лиш один меморіал – «Яма» у Мінську. Його збудували євреї-ветерани в 1946 році на місці, де були розстріляні 5 тисяч жителів мінського гетто.
На периферії все було інакше. В невеликих містах після Другої світової війни з’явилося багато пам’ятників загиблим євреям. Загалом, історики нарахували їх у 733 населених пунктах на території тогочасного СРСР. Однак, на жодному з них не згадувалося про Голокост. Власне, автори меморіалів не так хотіли вшанувати жертв геноциду, скоєного нацистами, як своїх родичів і сусідів.
