У будь-який період за останні 12 років такий поворот подій був би не просто неправдоподібним, але сенсаційним. Олександр Лукашенко з Білорусії засудив Росію і високо оцінив Захід, пише The Economist.
Минулого тижня він заявив, що Білорусія знаходиться в центрі Європи і повинна бути у нормальних відносинах із Заходом. Колишня політика, направлена на створення союзної держави з Росією, була неправильною, продовжив він, Білорусія летить на одному крилі.
Неважливо, що колишня "однокрила" зовнішня політика була його творінням. Неважливо, що його режим вбивствами, погрозами, биттям і хвастощами загнав себе в ізоляцію, що триває більше десятиліття. Тепер він називає Фінляндію, Швецію, Німеччину, Францію і навіть Польщу гідними визнання економічними моделями.
Перспектива, що Білорусія, можливо, вибирається з чорної дірки, дражнить надіями. Втім, прецедент є. Президент Молдавії Володимир Воронін прийшов до влади як комуніст, повний рішучості перетворити свою розколену убогу країну на нову Кубу і, можливо, навіть вступити в союзну державу Росії і Білорусії. Але незабаром він перетворився на помірного соціал-демократа, прагнучого зближувати Молдавію із Заходом (курс, на який Захід відповідає йому ганебно малою підтримкою).
Чи відбудеться з Лукашенко те ж саме? Як каже Володимир Сокор з аналітичного центру Jamestown Foundation, "ініціативи Лукашенка затьмарені тим, що йому важко знайти ідіому, зрозумілу західній аудиторії".
І це м`яко кажучи. Білоруський лідер є колгоспним ветераном з очима, що горять, це музейний homo sovieticus, чиї прокремлівські настрої і самопальний авторитаризм можуть порівнятися хіба що з мінливістю настроїв і грубістю манер. Будь-кому, хто відчув цинізм правління Лукашенка, важко плекати надії на зміни.
Порівняння з Молдавією до того ж вірно лише частково. Якими б ні були погляди Вороніна на зовнішню політику, він не авторитарний. При всіх своїх проблемах Молдавія в порівнянні з Білорусією – прямо-таки модель Афінської демократії. Чудове навернення Лукашенка до радощів західної моделі жодним чином не змінило його репресивну внутрішню політику. Нещодавні місцеві вибори були фарсом, де багатьох опозиційних кандидатів і їхніх прихильників залякуваннями змусили відмовитися від участі.
Попередні сварки із Сходом і загравання із Заходом з боку Білорусії завжди кінчалися звичайним торгом (з Росією). Але, звичайно, цього разу риторика сильніша.
Засудження російського енергетичного імперіалізму з вуст Лукашенка, побитого в недавніх бійках з Росією через нафтогазові постачання, не звучало б недоречно у вустах поляка. Білоруський начальник каже, що хоче, щоби західні компанії купували акції енергетичної інфраструктури його країни.
Говорити, що Білорусія серйозно відкрилася Заходу, означало б видавати бажане за дійсне, але ніщо не виключене. Самовдоволена і незграбна регіональна політика Росії відштовхнула від неї всіх лояльних союзників по колишньому СРСР – Вірменію, країни Центральної Азії, а зараз навіть Білорусію.
Це дає величезну, несподівану і незаслужену можливість Заходу. Якщо з нею обійтися неправильно, це буде катастрофа. Спроба підтримати Лукашенка в протистоянні російському тиску виставила б Захід виключно цинічним.
Але, мабуть, Захід може поговорити з білорускою номенклатурою – високопосадовими чиновниками і бізнесменами, які керують країною. Ані статус вигнанця, ані об`єднання з Росією не обіцяє їм привабливого майбутнього.
У ідеальному світі роздроблена, слабка опозиція об`єдналася б і спочатку видворила Лукашенка і його соратників з влади, а потім прилаштувала би у в`язницю. Але в реальному світі надані йому (і їм) розкішні вілли в Чорногорії і на Кіпрі могли б стати ціною звільнення Білорусії від диктатури і російської гегемонії, і це був би цілком добрий результат.
