Якийсь час здавалося, що вони справді друзі. Колишній шпигун КДБ і президент Росії Володимир Путін зміг повільно відірвати від НАТО найбільш дивного союзника - турецького лідера Раджепа Таїпа Ердогана. Здавалося, що вони постійно телефонували один одному. Туреччину викинули з програми F-35, яку очолює США. Тому що вона купила російські системи ППО С-400.
Читайте такожBloomberg: Ердоган мовчав під час війни Росії проти Грузії, але Азербайджан - інша справаЗдавалося, що Анкара раптом стала ближчою з Москвою, ніж НАТО. Але все дуже різко змінилося, - пише CNN. Після сутички в Сирії, підтримки різних сторін на війні в Лівії й пошуків інших подразників у спробах один одного отримати вигоду від виходу США з регіонів, Путін й Ердоган більше не телефонують один одному так швидко й часто.
Насправді на тлі спалаху боїв між Вірменією й Азербайджаном за Нагірний Карабах, Ердоган покинув Путіна в, напевне, найбільш складній точці за багато років. Турецька широка підтримка кампанії Азербайджану призвела до того, що Баку зміг швидко й жорстоко просунутися вперед. Вірменія запропонувала відродити старий формат переговорів, звернулася до США по допомогу й пообіцяла продовжувати боротьбу.
Але, здається, вона все ж втрачає певні позиції. І на тлі того, що обстріли все частіше сягають мирних регіонів обох ворогуючих країн, Москва зберігає абсолютну тишу. Регіональна сила, яка межує з Азербайджаном, але формально в оборонному союзі з Вірменією, використала дипломатичні вимоги припинити вогонь. Але до цього часу вона просто спостерігала за розростанням конфлікту, ніяк не намагаючись вплинути на ситуацію. Цей тиждень справді був моментом, коли Москва повинна була зробити крок.
Читайте такожGazeta Wyborcza: Жителі Нагірного Карабаху бояться бійні й думають про втечу у ВірменіюУ Вірменії, здається, немає технічних можливостей, щоб зрівнятися з безпілотниками й масштабами азербайджанського наступу. Тож, якщо вірити Азербайджану, вона розширює конфлікт, обстрілюючи його головні міста. Це той момент, коли зазвичай Кремль починає заганяти всіх до старого порядку погрозами, підкупом і бомбами, нагадуючи регіону, хто був його господарем в часи СРСР. Але цього не сталося. І не зрозуміло, чому.
У минулі вихідні Путін розмовляв зі своєю Радою безпеки через відео-зв'язок. А потім в понеділок на сайті Кремля з'явилося повідомлення про його розмову про Нагірний Карабах з президентом Таджикистану, який ніякої ролі в конфлікті не грає.
Існує припущення, що прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, який прийшов до влади після Оксамитової революції в 2018 році, вимагаючи західних реформ, - це саме той тип союзників, які не подобаються Москві. Пашинян обережно рухався ближче до ЄС, але при цьому намагався зберегти глибокі економічні зв'язки своєї країни з Росією. Тож рішення Кремля дозволити лідеру в Єревані "облитися холодним потом" чи й навіть програти може бути покаранням за його політику. Зрештою, Росія навіть окупувала Крим і розв'язала війну проти України, коли вона в 2014 році вирішила налагодити нову дружбу з Брюсселем.
Але цей сигнал про ціну втрати вірності до Росії, цілком можливо, вже був почутий у Вірменії. Але регіональний сигнал звучить гучніше. І він говорить, що союзник Туреччини перемагає. Розрахунок Росії дуже ризикований. Вона чекає, що Вірменія, яка хоч і дуже повільно, але рухається в бік ЄС, якимсь чином вийде з нового конфлікту більше розлючена на свого лояльного до Європи прем'єра, ніж на Росію, яка дозволила їй облитися кров'ю.
Читайте такожWashington Post: Туреччина і Росія очолюють нову еру війн найманцівІснує й інше припущення, що Нагірний Карабах, який розташований в гірській місцевості посеред Азербайджану й має вигляд аномалії на мапі, просто не настільки стратегічно важливий для Москви, щоб вона витрачала на нього свій військовий і політичний капітал. Але Вірменія для Кремля - цінний довгостроковий актив. У серпні російська сторона навіть збільшила продаж зброї зі знижкою для союзника по ОДКБ, чим розлютила заможніший Азербайджан.
ОДКБ збиралася провести військові навчання в Білорусі цього тижня під назвою "Непорушне братерство". Але Вірменія в понеділок відмовилася від участі, вказавши на тиск війни. Видання пише, що Єреван точно не зник з радарів Путіна. Пашинян кілька разів розмовляв з ним з початку боїв у Нагірному Карабасі. Але Кремль за останній час проводив дуже багато інтервенцій. У нього зараз є військові сили в Україні, Сирії й Лівії.
Москва також відправила допомогу білоруському диктатору Олександру Лукашенку, хоча ніхто поки не може сказати напевне про масштаби і формат цієї допомоги. Все це - чотири цілком активні кризи. Чи вистачить Кремлю ресурсів і сміливості вступити в п'яту?
Відправити російські війська в Нагірний Карабах буде дуже не просто. У Росії є військові бази в Єревані й Ґюмрі. Але доведеться літаками відправити у Вірменію додаткових солдатів й матеріали або благати Грузію надати дозвіл на транзит сил через її територію. На додачу, для таких інтервенцій вже запізно.
Читайте також"Скільки ми повинні терпіти?": президент Азербайджану висловився про ситуацію з Нагірним КарабахомАзербайджан вже має технічну й стратегічну перевагу. Хоча Анкара заперечує французькі відверті звинувачення у тому, що Туреччина відправляє сирійських найманців на війну проти Вірменії. У Путіна також не дуже комфортна ситуація вдома. Його рейтинг останнім часом покращився після пандемії й внутрішнього політичного неспокою. Але економіка Росії все ще переживає скрутні часи. Німеччина також звинуватила його в отруєнні російського опозиціонера Олексія Навального. Протести не вщухають. На додачу, Білорусь нестабільна. Тож зараз не найкращий час для Кремля розпочинати нову закордонну військову авантюру.
Новий конфлікт Вірменії та Азербайджану
- Чергова ескалація конфлікту між Вірменією та Азербайджаном почалася вранці 27 вересня. Сторони звинуватили одна одну в обстрілі прикордонних населених пунктів і провокаціях.
- У Вірменії заявили про наступ ЗС Азербайджану на Нагірний Карабах, оголосивши воєнний стан і загальну мобілізацію.
- В Азербайджані заявили, що в ході успішного наступу взяли під контроль кілька сіл Нагірного Карабаху, але у Вірменії цю інформацію заперечують.
- Обидві сторони заявляють, що завдали противнику страшних втрат, які налічують сотні вбитих і десятки знищених одиниць бойової техніки.
