- Тату, а криза нас не торкнеться? - Ні, синку, вона торкнеться лише олігархів. А нас вона просто накриє.
(Сучасний анекдот)
Біблейська істина - нагодувати народ п’ятьма хлібами і двома рибами міг лише Спаситель наш.
Житейська мудрість - білих і пухнастих політиків не буває.
Закон економіки – подолання кризи неможливе без певного зниження рівня життя, зокрема зменшення обсягів споживання товарів і послуг, скорочення кількості робочих місць.
Завдання уряду в умовах кризи очевидне: мінімізувати вплив негативних явищ, вишукувати енергійні, ефективні рішення, а неминучий тягар труднощів і втрат якомога рівномірно розподілити між усіма верствами населення.
З чого ж розпочав здійснення програми антикризових заходів уряд Юлії Тимошенко?
20 грудня 2008 року уряд прийняв постанову № 1118 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 р. № 507», ініціював прийняття Верховною Радою України Закону № 797-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування», а також розгляд законопроекту «Про місцеві податки і збори», який пройшов перше читання у Верховній Раді.
В результаті - всі ці нормативні акти викликали цілком негативну реакцію як у середовищі малого і середнього бізнесу, так і тих звичайних платників податків, яких вони прямо стосуються.
Власники автомобілів з великими об’ємами двигунів влаштували «покатушки» у центрі столиці, підприємці покинули свої ринки і прийшли до стін парламенту, у Львові більше 100 фур заблокували центр міста.
Незгодні усіх категорій об’єднані однією тривогою – народ побачив загрозу «латання дірок» у бюджеті за рахунок простого люду, того самого середнього класу, який ледве-ледве почав формуватися в країні, і який, кажуть експерти, є основою електорату політичної сили Юлії Тимошенко, її уряду, такого ліберально-демократичного.
Можна, звичайно, дорікнути власному народові, який не виявив патріотизму перед непопулярними кроками влади, але характерне інше – по всіх названих позиціях уряд здав назад, визнав свої помилки.
22 грудня, як повідомляв офіційний Урядовий портал, перший віце-прем’єр Олександр Турчинов провів нараду за участю міністрів фінансів, економіки та керівників ДПА, Держкомпідприємництва і Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України.
Вирішено: створити робочу групу з керівників міністерств і відомств, яка буде працювати з головами міських рад та підприємцями щодо узгодження остаточної редакції Закону «Про місцеві податки і збори» в частині ринкового збору та плати за паркування.
Як зазначається, «з огляду на звернення багатьох регіональних суб’єктів малого бізнесу» прийнято рішення щодо відтермінування до 1 квітня набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України №1118, яка регламентує питання спрощеної системи оподаткування та звільнення платників єдиного податку від сплати податку на додану вартість..
Було прийнято рішення не оподатковувати придбані основні фонди при переході громадян зі спрощеної системи оподаткування на загальну.
Також визнано за можливе відкликати законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (щодо виплат з розподіленого прибутку при наявності фінансового посередника)», щодо не віднесення до валових витрат видатків підприємств на купівлю товарів чи послуг за угодами з підприємцями, які сплачують єдиний податок.
Як зазначається, перший віце-прем’єр-міністр доручив керівникам відомств працювати «в постійному соціальному діалозі з підприємцями, щоб не було односторонніх дій».
Примітно, що навіть один з лідерів БЮТ, віце-спікер Верховної Ради Микола Томенко заявив: законопроект “Про місцеві податки та збори”, який передбачає підвищення ринкового збору у десятки разів, буде доопрацьовано або взагалі не буде прийнято. За його словами, законопроект, який вже було прийнято в першому читанні, не буде поставлено на повторне голосування, доки під ним не підпишуться представники найбільших асоціацій підприємців.
Дивно якось виходить, уряд вустами О.Турчинова заявляє, що проект Закону «Про місцеві податки і збори» покликаний спростити податкове навантаження на підприємців, а ті самі підприємці, навпаки, вбачають у цьому загрозу знищення ринкової торгівлі, появу 3 млн. безробітних.
Недопрацювали піарщики чи, може, ситуація набагато гірша і населення просто не сприймає пропозиції влади, не вірить їй?
Дивним чином зусилля центральної влади щодо виходу з кризи співпали з діями “улюбленого мера київських бабусь”, який так само цілеспрямовано намагається вишукати нові джерела надходжень до бюджету – від нових тарифів і зборів до собачого податку. (Цікаво, хто з них перший згадає про спадок Микити Хрущова, який свого часу намагався запровадити податок на фруктові дерева у приватних господарствах).
Непримиренні опоненти - один у масці фантазера, інша у масці сестри милосердя - зійшлися на тому, що бюджет найпростіше рятувати за рахунок посилення податкового тягаря, причому без диференціації рівнів доходів.
Мантри про те, що “ми прорвемось і все обовязково буде добре”, звичайно, діють, справляють враження на тих, хто любить дивитися телевізор пізньої пори. Але не забуваймо – управлінські рішення приймаються не перед телекамерами, а у владних кабінетах, де панують зовсім інші силові лінії.
Прекраснодушна очільниця Кабінету Міністрів зовсім недавно нарікала на вітчизняних олігархів, які не бажають хоч трохи поділитися неосяжними статками, аби підтримати працівників власних заводів і фабрик, проте сама почала здійснювати антикризові явища через гаманці цих же найманих працівників, а не їхніх босів.
Юлія Тимошенко – не Марія-Антуанетта і ніколи необачливо не порадить народові, який бунтує через нестачу хліба, їсти круасани. Вона розкаже нам про будівництво нового НПЗ, дешеву курятину і бензин з водоростів, про невпинну боротьбу з тими, хто заважає їй вести народ до світлого майбутнього.
А от всю правду про загрози, які стоять нині перед українською економікою, перед дірявим бюджетом, в якому навіть ДПА бачить “ризик ненадходження” 3,5 млрд. грн, вона не скаже ніколи, тим паче за лічені місяці до початку президентської кампанії.
Можливо, перший урок, який треба зробити в Україні за умов фінансово-економічної кризи і полягає в усвідомленні того, що часи месій і провидиць минули. Обманюють і обдирають тих, хто хоче бути обманутим і обідраним.
І ще – потенціал Майдану як джерела народного волевиявлення зовсім не вичерпаний. Варто було підприємцям вийти з протестами на вулиці, до стін Верховної Ради, як влада почала відігрувати назад. Причому Кабінет Міністрів активніше реагує на виступи демонстрантів, київська ж мерія ще не проснулась, позаяк не проснулися кияни.
Звідси - кожне рішення влади, яке так чи інакше стосується доходів простого люду, має бути проходити своєрідну народну експертизу. У нашому напівгромадянському напівпатерналістському суспільстві, як бачимо, є сили, здатні йти до влади не з проханнями чи з хабарями, а з вимогами, здатні вести аргументований діалог про те, як повинен забезпечуватися принцип соціальної справедливості перед лицем випробувань.
Якщо вже нам і судилося вийти з кризи сильнішими, то певно ж не у сенсі згуртування населення під партійно-ідеологічними гаслами, а під прапорами захисту своїх інтересів – на рівні громадських рухів і незалежних професійних об’єднань.
Україні потрібен якісно новий рівень соціального діалогу народу і влади.
Олексій Кварта
