Думка
Послухала в четвер у ранковому ефірі на радіо “Ера” “нищівну критику”, яку висловила заступниця міністра юстиції Інна Богословська на адресу Президента, і зрозуміла: справи у Віктора Андрійовича пішли вгору.
Так історично склалося, що пані Богословська завжди виступає невпопад, вона має якусь незбагненну здібність відстоювати те, що є заздалегідь провальним. Згадати хоча б Команду озимого покоління, обличчям якої вона виступала і яку успішно провалила на виборах 2002 року, або її партію “Віче” – з таким самим наслідком у 2006 році. Пам’ятаю, як вона обурювалася результатами парламентських виборів, безуспішно намагаючись їх оспорити...
А в четвер по радіо пані Богословська обурювалася вже не результатами виборів-2006, а тим, що... дехто хоче їх ревізувати... Спочатку було подумала, що вона має на увазі себе, але почула прізвище Тимошенко, яка “рветься до посади Президента”... Добрий знак для Юлії Володимирівни, подумала я. Якщо Богословська піддала її наміри критиці, це означає, що вони таки можуть колись здійснитися...
Чому, власне, була присвячена гнівна тирада пані заступниці міністра? Звичайно ж, указові Президента щодо перенесення дати виборів на 24 червня. З логіки Богословської випливає, що вибори таки треба було проводити 27 травня – всупереч антипрезидентским діям самого Мін’юсту, який, перебравши на себе повноваження Конституційного суду, прийняв рішення не виконувати указ Президента.
Чомусь Богословській, якщо вірити її словам, було “смішно”, їй начебто телефонували прості люди й розказували анекдоти на тему указу від 26 квітня, але з нервового тону чиновниці я б не сказала, що їм там, у міністерстві, справді дуже смішно. А зовсім навпаки...
Цікаво, що юристка, яка мала б оперувати якимись конкретними юридичними формулами, не спромоглася грамотно сформулювати жодної претензії до указу. Натомість вона пересипала свої філіппіки фразами на кшталт “пора зливати націю” (це навіть важко перекласти грамотною мовою), “Президенту оголосять імпічмент”, “уряд трудиться на перспективу” тощо.
Мені особисто за неї було соромно.
Оксана Охрімчук, м. Київ
