З повідомлень «Лента Ру»: «У ніч на 16 травня в потягу Чита – Челябінськ відбулася масова бійка, яку влаштували випускники школи прапорщиків Сибірського військового округу. У бійці брали участь близько 160 військових. В результаті інциденту в двох вагонах потяга повністю розбите скло. Судячи з повідомлень, військовослужбовці були п`яні. Для втихомирення військових на Улан-Уде підігнали наряди міліції Бурятії – всього 250 міліціонерів. Під`їзні шляхи на вокзалі Улан-Уде, куди прибув потяг, було перекрито. На місці, крім співробітників міліції, працювали представники УФСБ і військової прокуратури. В результаті 21 військовослужбовця було затримано, частина з них є випускниками школи прапорщиків СибВО».
Тільки уявіть, яка поезія криється за цими сухими рядками. Дикими степами Забайкалля мчить потяг, у трьох вагонах якого кипить бій. Сто шістдесят прапорщиків без зайвих слів духопелять один одного всім, що трапиться під руку – скільки б я віддав за те, щоб побачити цю картину, гідну Книги рекордів Гіннеса!
Коли Росія захоче увічнити історичну ніч 16 травня 2007 року, я відправлю куди слід свій проект: треба поставити серед степу скульптуру, яка була б залізничним составом. Цей поїзд має бути здибленим посередині, центральний вагон зображається розірваним навпіл, він підноситься в небо у формі куреня або літери «Л». З обох частин вагону, від низу догори, повинні тягнутися один одному назустріч сто шістдесят п`яних прапорщиків з «розочками» в руках. Дехто з героїв випадає з вікон в ніч, але в їх очах немає ані страху, ані сумнівів: зараз їх в свої обійми прийме сибірська земля. Інші намагаються взяти на абордаж ворожу частину розірваного вагону. Їх обличчя перекошені люттю, але страху знову ж таки немає. Краса.
Так, сьогодні можна з упевненістю прогнозувати: за якийсь рік-два подія обросте легендами. І, звичайно, знайдуться свої діти лейтенанта Шмідта, які примазуватимуться до Подвигу п`яних прапорщиків. Що ж, так буває завжди: одні роблять, інші приписують собі їх заслуги. Багато моїх знайомих із Закавказзя чомусь стверджують, що вони внуки-правнуки двадцяти шести бакинських комісарів. Вже й не знаю, що там зробили ці комісари, але впевнений: на тлі подвига, який здійснили сто шістдесят п`яних прапорщиків, їх звершення просто тмяніють.
На якомусь форумі хтось згадав Вєнєчку Єрофєєва... Ні, Вєнєчка хоч і бухав у поїздах, та якось все більше розслаблено, по-єсенінськи, не те що наші герої. У пізніших повідомленнях вичитав, що ці хлопці щойно одержали свої дипломи. Власне, в світлі подій, що відбулися, можна сказати, що іспитів їм можна було і не здавати, досить було показати завзяття молодецьке в потягу. А документи видавати вже по прибуттю в пункт призначення.
Та все ж сьогодні мені здається, що цей дебош виник не випадково, а був спеціально організований Кремлем, щоб боялися. Уявіть: Захід розгортає свої ракети на наших кордонах, хоче вдарити по Росії, а тут її народ показує своє дійсне обличчя з гримасою некерованої стихії. Та ну на фіг з такими зв`язуватися, подумає будь-який бюргер. Хто їх знає: ми розмістимо свої ПРО в Європі, а на бази нападе сто шістдесят п`яних прапорщиків і рознесе все по цеглинці голіруч. Дивіться, що ми робимо з собою, а вже вам точно не поздоровиться, тільки ткніться. Ось так Кремль грає м`язами перед своїми недругами. Для виготовлення цієї зброї багато не треба, потрібен тільки потяг, кілька ящиків горілки, ну, і людський матеріал – сто шістдесят прапорщиків. Хлопці свою справу знають.
Олександр Бобровицький, м. Москва
