Якщо брати до уваги зовнішню рекламу та її кількість, то у обивателя може скластися враження, що головна інтрига майбутніх парламентських виборів в Україні полягатиме в тому, який із двох принципово різних варіантів соціал-демократії вибере для себе Україна - варіант «королеви журналістської джинси» Наталі Королевської або варіант «князя тьми і темників» Віктора Медведчука.
Якщо переглядати друковані та інтернет-ЗМІ, то головна сюжетна лінія української політичної боротьби - чи вдасться українській опозиції, яка діє в суворих умовах підпілля, об`єднатися, адже «злочинний режим» пильно стежить за тим, щоб опозиціонери не збиралися більше, ніж по двоє, і жорстоко карає за це. Удванадцяте розбитий ворогами опозиційний загін ховається в тайзі і заліковує рани.
Версія реальності, яку пропонує телебачення, запевняє в тому, що на дворі перша половина XIX століття і українське суспільство на чолі з Тарасом Шевченком бореться за право розмовляти українською мовою, а про таку розкіш як Декларація прав людини і Конституція України ще навіть і не мріє.
Якщо серйозно, то щось змінилося в поведінці української опозиції. Пов`язані з Юлією Тимошенко інформприводи поступово закінчуються. Парад від`їздів іноземних кандидатів у лікарі лідера БЮТ, які не встигли прибути, руйнує збудований раніше сценарій «Отруєння Ющенка-2».
Опозиція заговорила про фальсифікації виборів, забувши, що вони відбудуться тільки через півроку. Це явний фальстарт, оскільки у тезу опозиції - «якщо ми не переможемо, то вибори - не чесні» - не вірить ні Захід, ні виборці, ні експерти. Опозиція має всі шанси програти, так само як і влада. Повторити фокус 2004 року, коли штаб Ющенка заздалегідь заявляв, що не визнає будь-які результати виборів, крім своєї перемоги, нинішній опозиції навряд чи вдасться. Двічі літо не буває, та й час вже не той.
Не зважаючи на очевидні недоліки цієї ідеї, опозиція, за даними моїх джерел, активно готує спецоперацію під робочою назвою «День виборів - 2012». Мета - створити видимість масових фальсифікацій у разі невдалого результату виборів. Для цього вони надрукують і роздадуть всім своїм спостерігачам бланки «Про порушення виборчого законодавства». Щоб їх правильно заповнити - проведуть серію тренінгів. Всі зафіксовані на бланках порушення будуть збиратися на однойменному сайті «День виборів-2012». Поки ідею розробляють технологи «БЮТ/ФЗ». Паралельно йдуть переговори як із політичними партнерами - «Удар», «Наша Україна», так і громадськими організаціями - «Чесно», «Опора». Фінансову підтримку очікують від донорських організацій США, хоча остаточних рішень поки немає.
Сьогодні єдиний шанс опозиції зібрати «новий майдан» - за гроші Росії - вже дуже не подобається Путіну незговірливий Янукович, який третій рік поспіль не віддає трубу. До того ж, полковник КДБ Володимир Путін своїх у біді не кидає. Це не по-офіцерськи. А «своєю» для нього є Юлія Тимошенко, з якою він підписав газовий договір. Навряд чи в Україні знайдеться людина, яка візьметься стверджувати, що угода Путіна-Тимошенко відповідає національним інтересам України. Тому Арсеній Яценюк може розраховувати на лояльність Кремля. Головне, щоб про це не дізналися перебірливі виборці на Західній Україні.
Адже недарма на останньому острівці помаранчевої ідеї - кампанії «Чесно» Олега Рибачука красується банер Віктора Медведчука «Український вибір». Це прямий зв`язок для діалогу. Ні для кого не секрет, що у Медведчука більше ніж хороші зв`язки в Росії - споріднені. А Арсеній Яценюк виріс із середовища СДПУ (о). Він свого часу потрапив у Нацбанк за квотою СДПУ (о).
Але ж і за розмови про фальсифікації виборів теж доведеться нести відповідальність. Для цього сценарію потрібен або скандал величезного масштабу, або кропітка робота зі збору доказової бази на всіх виборчих дільницях. І перший, і другий проекти досить ресурсомісткі, і вимагають згоди в таборі. Віталій Кличко, Наталія Королевська та Олег Тягнибок мають підстави сподіватися пройти в парламент, тому гратися у ці забавки не стануть. Батьківщині / Фронту змін доведеться розраховувати тільки на себе і настільки бути впевненими в дружбі, щоб не боятися повертатися один до одного спиною.
У цій ситуації викликає щирий подив те, що начебто досвідчені опозиційні політики енергійно каналізувалися в русло дискусій про мову, добровільно поставивши себе в один ряд з ненависними їм Вадимом Колесніченком, який їх вдало на це спровокував. Мавр зробив свою справу - тепер критики його законопроекту - фігури, рівнозначні йому. Втягнути в дискусію першу особу держави опозиції поки не вдається. А ось студенти Одеської юракадемії, очолюваної співавтором скандального законопроекту Сергієм Ківаловим, напевно непогано потренувалися «на кішках», виписуючи цей законопроект. Усі вкотре продемонстрували, що не читали ні українську Конституцію, яка гарантує одну державну мову - українську, ні тим більше сам законопроект Ківалова-Колесніченка, який не тільки не передбачає внесення змін до Основного Закону, а й за багатьма пунктами суперечить йому. Схоже, у всіх є справи важливіші за реальність.
Напевно головним месиджем ПР на найближчих виборах буде пропозиція виборцю порівняти дві влади - помаранчеву і біло-блакитну. Порівняти, звичайно ж, за правильно заданими критеріями, за якими противник виявиться не сильним. І головним критерієм будуть результати перебування у владі і відповідальність за них. Навіть якби українське суспільство любило аналізувати і накопичувати досвід, все одно пред`явити в якості результатів виконання передвиборних обіцянок опозиції нічого. А далі Партія регіонів цілком може запропонувати суспільству дискусію «Хто замість Януковича?» - І на це запитання є тільки одна відповідь, але вона, ймовірно, пропустить ці парламентські вибори з поважної причини.
В однієї з головних зацікавлених у зміні влади в Україні фігур - Володимира Путіна - намічаються розлади сильніше від того, що через різницю в зрості він виглядає карликом на офіційних зустрічах з українським Президентом.
Російська позиція щодо Сирії обурює весь світ, щоправда, поки окрім як під копірку написаних засуджень з вуст журналістів шанованих світових видань, ніхто не дорікає Росії на міждержавному рівні. Після демаршу Путіна щодо саміту G8, в піку йому велику вісімку почали називати не інакше як G7 +1. Мовляв, сьогодні «плюс один», а завтра - побачимо. Значить, якщо під час мовчазної путінської підтримки Асада в Сирії буде литися кров - ситуація може загостритися, а це в свою чергу поставить під загрозу ринки збуту російського експорту. До того ж, темпи зростання російської економіки виявилися нижчими за обіцяні Путіним під час його так званої передвиборної боротьби. За недостатньо високих для Росії світових цін на нафту, ситуацію вже сьогодні можна схарактеризувати «щось пішло не так». Сьогодні Путін з Медведєвим поки вдало продовжують дурити Захід грою в доброго і поганого автократів, але вже через рік, якщо виборцям не будуть пред`явлені якісь результати, - під загрозу імпічменту потрапить сам Путін і вся його нова молода ліберальна команда.
У Володимира Путіна зараз одна мета, і вона фінансова. Точніше, сильне занепокоєння про те, що нафтогазового прибутку незабаром може і не бути. В іншому випадку ризикувати відносинами з усім світом російський президент не став би. Але й витрачати гроші на зміну влади в сусідній країні він не буде як мінімум до кращих часів. Немає ручок, як то кажуть, немає варення. Можливо, саме через питання фінансування, що підвисає, опозиція і почала розглядати варіант зриву виборів. Непрямим свідченням припинення фінансових потоків може стати зменшення кількості реклами «лідера боротьби за демократію» в Україні Віктора Медведчука із закінченням чергового місячного терміну оренди рекламоносіїв. На радість його соціал-демократичній дублерші.
Схоже, не в собі перебуває не тільки Україна. Корпорація BBC, що спровокувала щось, схоже на скандал з українським Національним олімпійським комітетом, днями спіймалася на тому, що проілюструвала події в Сирії страшним фото дев`ятирічної давнини з Іраку, на якому хлопчик перестрибує через мішки з дитячими скелетами. Ми не дізнаємося, чи була це журналістська недбалість або пазл зі сценарію модерації реальності. Як то кажуть, насправді все зовсім не так, як насправді.
Складається враження, що політики сприймають життя держави як комп`ютерну гру з дорогою 3D-графікою, в якій у народу - дев`ять життів, тому зараз можна пограти в тестовому режимі, потім легко зберегтися і вийти з гри.
Олена Дяченко
