4 вересня виповнюється 25 років з дня смерті поета й дисидента Василя Стуса. Про це повідомляє Корреспондент.
Поет і дисидент Василь Стус 25 років тому (4 вересня 1985 року) загинув у концтаборі на півночі Росії. Туди його відправили як "особливо небезпечного рецидивіста".
У той час, як на Заході поета висували на здобуття Нобелівської премії з літератури, Василь Стус місяцями сидів в одиночній камері, без права зустрітися з родиною.
У радянські часи читати Стуса було непросто – його вірші, здебільшого, виходили самвидавом.
Чи є попит на них сьогодні – коли всі заборони знято?
Визнання "бутафорне"
В одній з книгарень на Подолі в Києві Бі-Бі-Сі розповіли, що видання Стуса на полицях не залежуються.
"Розкуповують як і книги з його творчістю, так і книги про нього самого. На приклад, є книга "Нецензурний Стус" На неї дуже великий попит. Люди цікавлять його життям. А взагалі, у нас зараз лише одна книга Стусових поезій лишилася," - каже Олег, який працює у книгарні.
Водночас, українські книговидавці ще не оговталися після кризи 2008 року і досі не можуть друкувати достатньо книг, навіть якщо на них є попит – як на Стуса.
Тому, з одного боку поета наче повністю реабілітували в Україні – ще в 1991 році його посмертно відзначили Шевченківською премією, в 2005 Віктор Ющенко присвоїв йому звання Героя України, а 2008-й було оголошено роком Стуса.
А з іншого боку, це визнання на рівні влади досі лишається бутафорним – вважає політолог з Донецька Станіслав Федорчук:
"Ми бачимо, що в Україні досі немає повного зібрання творів Василя Стуса. Видано перший том і третій. І, нібито, зараз має вийти другий. За умови, що, якщо я не помиляюся, третій том готували виключно на громадських засадах."
Ні музею, ні досліджень
Станіслав Федорчук був одним з ініціаторів присвоєння Донецькому Національному університетові, в якому здобув освіту Василь Стус, його імені.
Тоді ця ініціатива, до якої долучилося багато студентів, викликала чимало спротиву і набула загальнонаціонального масштабу, спричинивши дискусію політиків.
"Для них, поза сумнівами, не бутафорне, не декларативне визнання Стуса, і не тільки Стуса, а й багатьох інших людей, є певною мірою викликом, який руйнує підвалини їхньої філософії", - вважає Станіслав Федорчук і висловлює обурення, що в Україні й досі немає повноцінного музею Василя Стуса.
А син поета – Дмитро Стус – який нещодавно увійшов до складу гуманітарної ради при президентові Януковичу, каже, що в Україні взагалі ніколи не створювали групи науковців, яка б вивчала спадщину його батька:
"Звичайно, є багато чернеток Стуса, записів принагідних, ще чогось. Все основне ми видали. Для того, щоб робити наступний крок – це така серйозна архівна робота, яка потребує фінансування, але не матиме великого розголосу."
При цьому, зауважив Дмитро Стус, політики часто намагаються використати ім’я його батька у своїх інтересах.
Поки про якісь офіційні заходи із приводу роковин смерті Василя Стуса невідомо.
Але, як і у справі із виданням книг, громадськість тут самоорганізовується. В суботу на Байковому кладовищі в Києві зберуться шанувальники поета і його творчості.
Також, напередодні дати громадські організації почали в електронній мережі обмін улюбленими віршами Стуса між користувачами.