Практично в усьому світі спостерігається тренд на скорочення народжуваності. Усе більше людей обмежуються народженням одного, максимум двох дітей, а багато взагалі усвідомлено йдуть шляхом чайлд-фрі. Значною мірою це пояснюється тим, що, попри увесь технічний прогрес і загальне зростання рівня життя, батьківство стає насправді дедалі більшим тягарем, ніж колись.
Видання Yourtango наводить низку яскравих прикладів того, як батьківство сьогодні стало складнішим, ніж у 1980-х роках. І хоча автор публікації розглядає ці зміни на прикладі США, показово, що для українського контексту зберігаються майже всі ті самі тенденції.
Звісно, нашим батькам у радянські часи безумовно було важче без деяких речей, які є у нас сьогодні і які насправді вже тоді були на Заході (підгузки, автоматичні пральні машини, доступне дитяче харчування тощо). Але в інших аспектах, особливо щодо соціальних змін, ми на диво схожі на американців з їхніми проблемами.
Отже, ось 9 причин, чому, на думку авторів Yourtango, у 1980-х виховувати дітей було простіше, ніж сьогодні.
Набагато простіший графік життя у дітей
Сучасні діти мають максимально завантажений графік, і багато експертів стурбовані цим. Надмірні навчальні навантаження впливають на емоційний стан дітей.
Натомість у 80-х діти мали більше вільного часу для "неструктурованих ігор" – гри в квача, гойдалок та стрибків через резинку тощо. Такі ігри допомагали дітям навчитися ризикувати та керувати своїми емоціями. Вони навчалися навичкам соціальних відносин, взаємодіючи з іншими дітьми та самостійно вирішуючи конфлікти.
Відсутність тиску на батьків у соцмережах
Сьогодні батьки можуть легко отримати купу критики щодо "неправильного" виховання дітей у відповідь на практично будь-який свій пост на сімейну тематику в соцмережах. Незнайомці охоче розкажуть батькам, як насправді треба вдягати дитину, чим її годувати, як організовувати її вільний час тощо.
У 1980-х роках майже ніхто сторонній не міг зазирнути у внутрішній світ сім’ї.
Менше потреби в контролі своїх дітей
Сучасні діти мають менше автономії, ніж їхні батьки мали свого часу в дитинстві. Діти 1980-х самостійно ходили до школи без нагляду батьків, самостійно переміщувалися містом на громадському транспорті, самостійно ходили до магазину за дорученням мами.
Хоча не можна сказати, що усе це стало зовсім нереальним сьогодні, в багатьох описаних ситуаціях батькам усе ж доводиться більше контролювати дітей. Особливо молодшого віку. Особливо у великих містах.
Більше допомоги від громади
У 80-х роках було звичайною справою, коли бабусі та дідусі допомагали виховувати дітей. Поширеним явищем було, коли одна мама приглядала за купкою дітей з кількох родин одного дня, а інша – наступного. Також раніше було легше отримати пораду від більш досвідченої мами.
Сьогодні такої взаємодопомоги стало значно менше, а отже на сучасних батьків лягає більший тягар. Сьогодні молоді матері можуть запитати поради в соцмережах, але, як уже було сказано, за це доводиться платити потоком критики у відповідь від незнайомців.
Менше причин для стресу
Як пише Yourtango, сучасним батькам доводиться виховувати дітей у надзвичайно стресову епоху, коли "політична та економічна невизначеність насувається на нас". І це контрастує зі значно спокійнішими 1980-ми.
Тут очевидно, що для українських батьків сьогодні цей контраст є набагато помітнішим, ніж для американців. Українські батьки 1980-х жили хоч і в часи поступового занепаду СРСР, усе ж перебували в інформаційній бульбашці радянської пропаганди, яка переконувала їх, що їхня країна найкраща і найзаможніша. І хоча це було далеко від істини, на психологічний стан батьків це впливало позитивно. І, звісно, це не порівняти з нашим часом повномасштабної війни та економічних негараздів, правду про які від нас сьогодні ніхто не приховує.
"Екранний час" було легше контролювати
За останні 40 років технології радикально вплинули на повсякденне життя людей. У 1980-х роках батькам було досить легко контролювати час, який діти проводили перед екраном. У радянських реаліях особливо – коли телевізор був у кращому разі один на родину, і більшу частину доби там не було взагалі нічого цікавого.
Сучасні батьки змушені докладати більше зусиль, аби контролювати те, скільки часу дитина проводить перед екраном і який контент вона споживає. Сучасні діти мало дивляться телевізор, проте вони мають смартфони, комп’ютери та ігрові консолі.
Виховання дітей коштувало набагато менше
Ще один приклад, де тенденції в США та в Україні виявилися абсолютно ідентичними. Зростання витрат на виховання дітей за ці десятиліття є вражаючим.
І соцопитування показують, що молоді люди прямо називають відсутність грошей однією з причин, чому вони не бажають народжувати дітей.
Батьки мали більше вільного часу
Для США, як і для України, однаковою виявилася тенденція до фактичного збільшення кількості робочих годин на тижні. За кілька десятиліть ситуація змінилася досить істотно. 40 років тому мало хто працював на двох роботах, а сьогодні це є поширеним явищем. До того ж сьогодні знайти роботу з класичним 40-годинним робочим тижнем у багатьох професіях стало просто неможливо.
А додайте сюди описані вище обставини, які змушують батьків витрачати більше часу на догляд за дітьми, замість власного відпочинку.
Батьки бачили світле майбутнє для своїх дітей
І тут ситуація в Україні та в США парадоксально є ідентичною, попри усю різницю між нашими країнами й обставинами, в яких вони існують. І в США 1980-х, і в підрадянській Україні більшість батьків були переконані, що їхні діти точно житимуть у кращому світі, ніж вони самі.
Сьогодні ж такої упевненості у більшості батьків нема. Статистика показує, що нові покоління на Заході в середньому стають трохи біднішими, ніж їхні батьки. Для України ця тенденція поки що не працює, і у нас молодь усе ж заробляє більше за своїх батьків, що пояснюється економічними трансформаціями, які переживає конкретно наша країна. Однак у нас є інший привід без оптимізму дивитися на майбутнє – агресивний сусід.
Інші цікаві публікації на тему батьківства
Як писав УНІАН, психологи застерігають батьків утримуватися від використання маніпулятивних технік у вихованні, оскільки навіть несвідомі стратегії примусу чи тиску можуть надовго травмувати психіку дитини і проявлятися в дорослому житті як тривога, депресія чи невпевненість у собі.
Приклади таких технік включають примус до послуху через провину, умовне схвалення, експлуатацію реальних чи уявних проблем зі здоров’ям, нав’язування ролі жертви та залякування – усі вони сприяють формуванню у дитини страху, комплексів, низької самооцінки та залежності від оцінки інших.
