Депутат 5 скликання ВР від БЮТ, політолог і засновник Партії вільних демократів Дмитро Видрін стверджує, що до його нової партії «входять люди, які є демократами на генному рівні. Їх не можна загнати в авторитарне стійло, авторитарну ідеологію».
Вільні демократи збираються брати участь в парламентських виборах. У ВР пройти не особливо розраховують, хоча, як каже Видрін, у Ющенка «щось відкусимо». Якщо вірити засновникові партії, жодні варіанти блокування розглядатися не будуть. «Досить – наблокувалися. Багато разів вступали в блоки, вибираючи з гіршого краще. А виявилося, що у гіршому не буває кращого. Тому, якщо блокуєшся з авторитарною силою, не треба вибудовувати ілюзій, що усередині авторитарної сили ти матимеш люфт свобод для прояву своїх поглядів».
До Тимошенко Видрін йшов у надії, що «нарешті мені поталанить побути парламентською опозицією». Він стверджує, що приблизно раз на рік Тимошенко запрошувала його на «велику принципову розмову». Говорила: «ну все, закінчуємо займатися метушнею, текучкою, починаємо займатися стратегією і довгими проектами державної ваги. І кожного разу я на це ловився. А потім виявлялося, що все це треба відставити, тому що є важливіші речі (блокувати трибуну, закриватися в щитовій)».
То що ж досі утримувало від розриву відносин? Відповідаючи на це питання, Видрін пригадав, як він працював в Адміністрації Кучми. «Я слухняно писав те, що просив Леонід Данилович, вкладав його ідеї в тексти і інтерв`ю, внутрішні і зарубіжні. І на якомусь етапі я відчув, що не можу продовжувати цю роботу і сліпо коливатися разом з коливаннями ракетної бунтівної душі Президента, разом з коливаннями його оточення, разом з коливаннями голови його адміністрації. І я почав у його тексти вставляти свої ідеї. До певного моменту це проходило і йому навіть подобалося. А потім він викликав мене і питає: а чого це ти собі дозволяєш такі вислови? Я говорю: так я бачу. А він питає: ти не боїшся, що шматок сира, який у тебе в роті, випаде, якщо ти будеш дуже гучно каркати? Я говорю: Леонід Данилович, боюся, але каркати все одно хочеться. Те ж саме з Тимошенко. Я розумів, що у мене в роті шматок сира, і я стискав дзьоб до останнього. І воронячою лапою писав слухняні тексти, виправдовував всю ахінею, яку ми робили. А потім раптом зрозумів, що все одно не витримаю, почав каркати, і сир випав. Правий був Леонід Данилович».
Повністю інтерв`ю з Дмитром Видріним читайте тут
