Євген Марчук вважає, що Микола Мельниченко правомірно оприлюднив записи з кабінету Леоніда Кучми, бо там справді віддавалися "злочинні накази".
Про це екс-секретар РНБО пише у своїй статті для газети "День".
За словами Марчука, кабінет екс-президента Кучми виявився "не просто гріховним" місцем, а місцем, де "тривалий час віддавалися злочинні накази, а потім обговорювалося їх виконання".
"Планувалися наступні акції. Йшлося про людські життя, про долі ні в чому не винних людей. Майже як у кримінальному угрупованні. І в цій вакханалії з азартом брали участь найвищі посадові особи держави того часу. До чого тут державна таємниця? Хіба щоб приховати від світу, кого в нас приводили до влади", - пише він.
Марчук зазначає, що перший президент України Леонід Кравчук, який добре знає Кучму, нещодавно в інтерв’ю зазначив, що якби Мельниченко діяв за інструкцією і сказав президенту Кучмі, що став свідком розмови, яка його приголомшила, і оприлюднить її зміст, то тоді Мельниченко вже не випустили б із того кабінету.
"Думаю, що важливе значення мають і нещодавно сказані Віктором Ющенком слова про те, "як виглядали записи й свідчення, які були в записах, вони виглядали дуже правдоподібно, тому я їм довіряю. Те життя, у тому числі в кабінеті президента, на мою думку, було досить адекватним, судячи з того, що було на плівці", - пише екс-голова РНБО.
"Ці думки двох президентів України, які добре знали атмосферу президентського кабінету Леоніда Кучми того часу, не можна відкинути при оцінці тієї зловісної ситуації. Навіть із огляду на той факт, що вони обидва не можуть собі уявити, що Леонід Кучма прямо дав наказ убити людину", - вважає Марчук.
На його думку, якби Мельниченко свого часу повідомив би президенту й "куди треба" про відоме йому, того ж дня Мельниченко пропав би безвісті: "Як там говорили, "віддали б чеченцям", або, або... Це залежало б від "творчого натхнення" тепер уже відомих "майстрів людських душ".
"А що і як було далі насправді - слідству, як мені зараз бачиться, майже все відомо. І як підроблялася справа Гонгадзе, і які були багаторазові спроби за всяку ціну викупити плівки в Мельниченка, щоб приховати свою причетність до цієї справи. І хто на чиє доручення, з якого приводу й де проводив кількаразові переговори з Миколою Мельниченком. І хто справжні замовники. І багато чого іншого, що пов’язане зі справою Георгія Гонгадзе", - вважає Марчук.
Йому жаль деяких публічних захисників Кучми: "Їм, і не тільки їм, вочевидь, важко повірити в те, що таке могло бути. Але, на жаль, таке було".
"Мені по-людськи шкода й самого Леоніда Кучму. Попри все те він дійсно чимало зробив для України. Але це зовсім різні теми. Не можна ж забувати про долю Георгія Гонгадзе, Юрія Кравченка, Георгія Кирпи й те, що переживали їхні рідні, про жорстокі акції проти Олексія Подольського, Олександра Єльяшкевича, та й самого Миколу Мельниченка, тяжкі стражданнях членів їхніх сімей. Адже це все було саме тоді", - цитує Українська правда.
