Ведмеді вважаються найгрізнішими хижаками, що досі зустрічаються в Європі. Однак навіть ці звірі змушені були адаптуватися до панування людини на континенті. Нове дослідження показало, що італійські ведмеді стали значно менш агресивними, порівняно з представниками інших популяцій.
Італійські вчені з Університету Феррари та інших дослідницьких центрів опублікували нове дослідження в журналі Molecular Biology and Evolution, що показує, як довге співіснування поряд з людьми вплинуло на апенінських бурих ведмеді (Ursus arctos marsicanus). Ця невелика ізольована популяція, що налічує близько 50 особин, живе в центральній Італії вже тисячі років.
Дослідники зібрали та проаналізували геноми 12 ведмедів з Апеннін та порівняли їх з ведмедями зі Словаччини та іншими європейськими популяціями. Аналіз показав, що італійські ведмеді з часом стали менш агресивними, ніж представниики інших європейських популяцій. Це сталося завдяки природному відбору, який сприяв виживанню тих особин, що краще уживалися з людьми, вважають вчені.
Чому це сталося?
Приблизно 2000–3000 років тому (за часів Римської імперії та пізніше) люди активно вирубували ліси, розширювали сільськогосподарські землі та полювали на ведмедів в Італії. Це призвело до сильного скорочення їх чисельності та ізоляції популяції в горах. Ведмеді опинилися в пастці: мало місця, мало їжі та постійний контакт з людьми.
У таких умовах виживали ті ведмеді, які менше нападали на худобу чи людей. З часом це стало генетичною особливістю:
- у апеннінських ведмедів значно вищий рівень інбридингу (спорідненого схрещування) – понад 66% геному складають довгі однакові ділянки;
- вони мають менше генетичного різноманіття, ніж інші європейські ведмеді;
- у них знайшли 566 генів, що зазнали позитивного відбору – тобто ці гени допомагали виживати;
- серед них 17 ключових генів пов’язані з поведінкою та зменшенням агресії.
Як зазначають автори дослідження, це один із найяскравіших прикладів еволюції під тиском людини у дикій природі. Це близько до процесу одомашнення, але в даному випадку все відбувалося природньо. Хоч італійські ведмеді не стали "домашніми", але ті, хто був спокійнішим, мали більше шансів передати гени далі, і це допомогло популяції вижити попри малу чисельність і високу спорідненість.
Інші цікаві приклади адаптації диких звірів
Як писав УНІАН, міські єноти в США зазнають еволюційних змін під впливом життя поруч із людьми. По всій країні фіксують тенденцію до вкорочення їхньої морди в середньому на 3,56% порівняно з дикими популяціями, що вчені пов’язують із харчуванням на смітниках, меншою загрозою від хижаків і відбором на більшу толерантність та нижчу агресивність.
Також ми розповідали, що глобальне потепління спричиняє генетичні зміни у білих ведмедів Північної Атлантики. Вчені виявили прямий зв’язок між підвищенням температури на південному сході Гренландії та активнішою мутацією ДНК місцевих популяцій, зокрема через підвищену активність так званих "стрибаючих генів", що свідчить про природну адаптацію тварин до тепліших умов із меншою кількістю криги та снігу.
