Українці за 5 років бойових дій на Сході країни почали забувати з чого все починалося.
Про це йдеться в сюжеті ТСН.Тиджень.
Фактично АТО почалося 8 квітня – виконувач обов’язків президента Олександр Турчинов напередодні вперше оголосив, що проти тих, хто взяв в руки зброю на сході України, будуть застосовані антитерористичні заходи. Тоді в Харкові тривав мітинг проросійських активістів під обласною адміністрацією, а сепаратисти напали на автобус з міліцією. В Луганську сепаратисти замінували будівлю СБУ, утримуючи 60 заручників. Сепаратисти в захопленій Донецькій адміністрації проголосили себе легітимною владою.
Те, що було далі, знають всі - захоплення Слов’янська, Краматорська та Дружківки. Перші бої. Хвилі мобілізації. Добровольці та волонтери. Полонені та поранені. Хронічний посттравматичний синдром. Стрибаюча щодня лінія фронту. Збитий переповнений десантниками «ІЛ» і «Боїнг» з трьома сотнями невинних цивільних пасажирів. Позаду дві серії мінських угод спричинених двома найкривавішими і найболючішими котлами в Іловайську та Дебальцевому.
А ще легенди і герої двох аеропортів в Донецьку та Луганську. Щоправда героїзм має інший бік, його причина часто – помилки генералів. Ми вже й призабули їхні імена - 4 міністри оборони Тенюх , Коваль, Гелетей і Полторак. А ще чотири головнокомандуючі - таке звання у начальників генштабу Замана, Ільїн, Куцин та Муженко.
Втрати України в цій війні досі не пораховано офіційно. Держава повідомляє лише про втрату 7% території та 13% населення, яке на цій території проживало. За даними міністерства з питань окупованих територій, кількість внутрішніх біженців – тимчасово переміщених осіб – трохи не дотягує до мільйона 400 тисяч. Та навіть це більше однієї Естонії.
Міжнародні організації говорять про близько 2 мільйонів біженців, більше 40 тисяч зруйнованих житлових будинків, шкіл чи лікарень. Нема точних цифр і по зниклих безвісти – якщо офіційна статистика говорить про більш ніж 400 зниклих, то міжнародний комітет «Червоного хреста» говорить про майже вчетверо більшу цифру.
5 довгих років. 1825 днів по 24 години в кожному. Майже в кожен із цих незкінченних днів на маленькій території війни гинуло кілька людей, а бувало кілька десятків, чи, навіть, кілька сотень. Зараз кількість загиблих на сході перетнула позначку в 13 тисяч. Від 4 до 5 тисяч з них, за різними цифрами, українські військові. Україна модернізувала та вдвічі збільшила армію - до 255 тисяч. Отримала американські «Джевеліни» та налагодила випуск власних ракет. Та через 5 років війни ми і далі отримуємо похоронки і тіла. Щотижня вписуємо у безповоротні втрати жіночі і чоловічі імена. На жаль, армія досі не знає, як правильно повідомляти страшні звістки сім’ям загиблих – хоча чітка процедура сповіщення родичів існує у більшості воюючих країн.
Та найболючіше не це. Хвиля патріотизму та волонтерства перших років конфлікту змінилася апатією та втомою. Держава посприяла цьому – повною відсутністю мобілізаційних проектів та відсутністю реальних реформ. «Важко мобілізовувати людей, щоб сказати їм – завтра буде так як сьогодні. Їм треба сказати, що завтра ми змінимо, нам потрібна ваша допомога і ваші зусилля. Якщо б це трапилось, то рівень мобілізації та втручання був би набагато глибше», - переконаний військовий оглядач Юрій Бутусов.
На шостому році війни кожен нестарий українець мав би набути військовий досвід на навчаннях підрозділів територіальної оборони. А сама держава повинна була стати злагодженим як годинник, механізмом, де кожен з нас знає свою роль, якщо почує постріли та сигнали тривоги. Проте замість цього влада за останні роки перетворила війну на Донбасі на політичне гасло. «Заморожений конфлікт – він буде постійно тліти і буде розповсюджуватись далі і далі. Якби я бачив рішення силове, або хоча б якесь рішення питання, я був би там зараз. Але ще у 15 році я зрозумів, що вирішувати питання будуть не силовим шляхом. Всіма силами будуть миритися сторони. Поступово будуть розформовуватись частини добробатів», - каже ветеран АТО Сергій Міщенко.
За ці довгі 5 років війна в Україні – війною остаточно так і не визнана. Нам пояснюють, що інакше важко отримувати міжнародні кредити та допомогу, коли в країні йде війна, а не якась там антитерористична операція чи, як в останній рік, Операція об’єднаних сил. Хоч прямо перед виборами ми нарешті дізналися , що таке воєнний стан. Мали дізнатися, бо він як і війна виявися обмежений: територіально - кількома областями і часом - одним місяцем. Нічого крім політичних підозр введений воєнний стан не викликав, зазначається у сюжеті.
Морякам, яких захопили росіяни за спробу пройти в Азовське море він не допоміг. І у війну за назвою не перетворився. Лишається - триваюча невійна, яку важко, чи неможливо завершити. «Зараз війна виглядає нескінченою. Військова міць РФ третя в світі, вона завжди буде більше, ніж військова міць держави, де 45 мільйонів людей. Навіть, якщо ми будемо мати потужні види озброєння, то це виключно на якийсь час», - доводить військовий історик Михайло Жирохов.
Тим часом, у нас вже практично забрали Азовське море. Блокада портів завдала неймовірних збитків промисловості регіону, а минулого року міжнародні експерти назвали приблизну цифру – 100 мільярдів доларів. Саме стільки коштував 5 річний конфлікт українським громадянам. Хоча біль, горе та ненависть у ці підрахунки ніхто не вніс, резюмують журналісти.
