Впродовж останньої доби окупанти 16 разів атакували укріплення українських оборонців на Донбасі. Також напередодні стало відомо ім’я загиблого воїна – це 23-річний Владислав Бережний, який служив в 54-й механізованій бригаді.
Про це йдеться в сюжеті ТСН.
Читайте такожКучма на засіданні ТКГ в Мінську запропонував зняти блокаду з Донбасу
До Гладосового, що недалеко від окупованої Горлівки, ведуть кілька просілкових доріг – проїхати ними, хоч і не без екстриму, можна в хорошу погоду, але коли йде дощ, село від великої землі фактично відрізає. Одна дорога й кілька десятків будинків – це й все селище Гладосове. Червоні мітки на воротах означають, що в обійстях досі хтось живе, але будинків з такими мітками лишилося не більше чотирьох. Із понад сотні місцевих жителів у Гладосовому нині налічується менше десяти.
Тишу покинутих обійсть раз по раз пронизують поодинокі ворожі черги. Нечисленні мешканці уваги на це не звертають уже давно. "П’ять років уже до того настріляли – вже й не боїшся", - зізнаються вони. Марія Андріївна дружить із українськими військовими: "Я живу, як із синами. Свої, сусіди". Вона – вчителька української мови, все життя пропрацювала в школі в Горлівці, тепер на пенсії, живе разом із хворим чоловіком. Виїхати не має можливості, та й їхати нікуди. Залишалася в селі, навіть коли в його в 2014-му окупували бойовики: "Наші хлопці прогнали трошки їх".
Знову українським Гладосове стало в листопаді 2017-го, але місцеві формально залишались "ніким" увесь час дотепер. Справа в тому, що тільки минулого тижня Верховна Рада приєднала селище до складу Бахмутського району, а раніше давно звільнений населений пункт по документах був окупованим. "Щоб дати нам пенсію, прописали нас хтозна-куди! Десь в якомусь селі прописана, я й не знаю його", - нарікає Марія Андріївна.
Проблема була не тільки із соціальними виплатами – швидка допомога до мешканців зголошувалась їхати дуже рідко. Тому основну допомогу люди отримували від військових. Позиції бійців одразу за селом, але не всі жителі Гладосового щиро раді хлопцям в українській формі. Солдати ж, попри це, відчувають свою відповідальність за спокій та безпеку всіх, хто за їх спинами. "Снайперки, буває, пробивають. З ПКМів прострілюють. Вночі вони бояться, що ми прийдем в гості до них, то вони з переляку по кущах стріляють", – каже військовослужбовець із позивним "Яша".
Вдень на протилежній стороні окупанти укріплюються й підтягують техніку. Те, що ворог у страху, – відчувається по його дуже обережній поведінці й тактиці. Та попри це, на українських позиціях ніхто не розслабляється. Солдати кажуть, що зарано, поки українським стане не тільки Гладосове, а й міста та селища попереду них. І для цього військові готові зробити все, що від них залежить.
