Всередині уряду США є фактична єдність у питанні щодо Криму – українського регіону, який став жертвою вторгнення і анексії з боку Росії в 2014 році. У Вашингтоні вважають, що це був кричущий випадок агресії і силової зміни міжнародних кордонів у Європі з часів Другої світової війни. І Америка ніколи не змириться з цим.
Але у цій єдності є одне виключення – президент Дональд Трамп, пише Washington Post. Видання нагадує, що з часів своєї передвиборчої кампанії і до нещодавньої зустрічі з лідерами G7 він часто говорив, що Крим нібито «хотів стати частиною» Росії, тому що більшість людей на півострові говорять російською мовою. А коли президента США запитали, чи є вірогідність, що в результаті зустрічі з Володимиром Путіним він визнає російський суверенітет над українським півостровом, він відповів: «Подивимось».
Насправді, на даний момент перспектива такої капітуляції дуже маловірогідна. Білий дім минулого тижня ще раз підтвердив офіційну позицію, що санкції США проти Росії будуть лишатися в силі, «поки Росія не поверне Криму під контроль України». А прес-секретар Путіна заявив, що питання півострова не на порядку денному зустрічі у Хельсінкі. Насправді в американській адміністрації значно більше бояться того, що Трамп вручить Путіну перемогу в Сирії. Але це інша історія.
«Кримське питання, однак, говорить нам три речі про 18 місяців президентства Трампа: його грубі і необізнані політичні позиції постійно беруть гору над опозицією його команди і зусиль розумно переконати його. Це особливо помітно, коли мова йде про заспокоєння Путіна. А постійне зростання особистої влади Трампа в Білому домі і Республіканській партії означає, що навіть у питаннях, де його позиція міноритарна, він може змусити своїх прихильників вишикуватися за ним», - йдеться в статті.
Читайте такожAtlantic Council: Чи може Трамп дійсно віддати Крим Путіну?
Видання додає, що питання Криму особливо гостре. Тому що на відміну від угоди з Іраном чи запроваджених торговельних мит, де зміни в американській політиці, влаштовані Трампом, мали хоч якусь підтримку, до цього часу ніхто із зовнішньополітичних експертів не проводив дебатів на тему незаконного захоплення чужої території Росією. Закон, який кодифікував санкції проти Росії, у обох палатах Конгресу був ухвалений абсолютною більшістю.
«Логіка тут дуже проста. Не має значення, чи Крим справді історично більше тяжіє до Росії чи ні, чи його населення віддає перевагу авторитаризму Москви замість демократії України, прийняття таких виправдань збройної агресії поверне Європу у ті джунглі, які породили дві світові війни», - пише відання.
За логікою Трампа, Путін може також анексувати частини Латвії і Естонії, де населення говорить російською мовою, не кажучи вже про Білорусь і Казахстан. Видання визнає, що перспектива повернення Криму під контроль України найближчим часом здається мало вірогідною. Але замість того, щоб здаватися, Держдепартамент працював над формальною політичною позицією, яку можна порівняти з Уельською декларацією від 1940 року, в якій йшлося, до США ніколи не визнають радянської анексії країн Балтії. Ця позиція зберігалася півстоліття, аж поки Литва, Латвія і Естонія не відновили свою незалежність. Тепер, якщо Держсекретар Майк Помпео діє самостійно, така ж червона лінія повинна бути накреслена для Криму.
Але ось президент Трамп сказав канцлеру Німеччини Ангелі Меркель, президенту Франції Еммануелю Макрону і іншим лідерам G7, що Росію потрібно повернути в групу, хоча її вигнали з клубу в березні 2014 року після вторгнення в Крим. Союзники засмутилися, але не здивувалися, тому що американський президент говорить їм одне і те ж, починаючи з минулого року. Можна було б сказати Трампу, що йому не можна визнавати анексую українського півострову, якщо він звинувачує Барака Обаму у тому, що той дозволив Росії анексувати цю територію. Втім, як і у випадку торгівлі, американський президент продемонстрував непохитність перед апеляціями до фактів, логіки чи навіть його політичних інтересів. У питанні запровадження торговельних мит легко простежити, що вони стали наслідком його прихильності до певних упереджень, які він публічно підтримував з 1980-х років. Про Крим же він навряд чи чув до 2014 року, тому тут його мотиви розмиті. Можливо спеціальний представник Департаменту юстиції Роберт Мюллер, який розслідує справу про можливе втручання Росії у американські вибори, знайде необхідні пояснення.
