Маючи справу з поганими новинами, сьогодні багато хто схильний вважати, що це лише невелика яма на дорозі, і все закінчиться добре. Президент США Барк Обама захоплювався твердженням Мартіна Лютера Кінга про те, що «хоч арка морального всесвіту велика, вона все одно прогинається в бік справедливості».
Але чи не помиляються люди, коли думають, що попри невдачі тут і там, рух вперед до добра неминучий? Про це пише Washington post.
В неділю світ буде відзначати 100-річчя закінчення одного з найбільших і найкривавіших конфліктів в історії. Перша світова війна була поворотним моментом для людства. Чотири масивні імперії в Європі розвалилися, натомість з’явився радянський комунізм, а США вступили в політику глобальних сил. Але, напевне, найбільш значущим інтелектуальним спадком тієї війни став кінець ідеї про неминучість прогресу.
Читайте такожNational Interest: США потрібно готуватися до перемоги у ядерній війні з Росією
В 1914 році перед Першою світовою люди жили у світі, схожому на наш сьогодні. Йому були притаманні велике економічне зростання, технологічні революції і посилення глобалізації. Тоді була поширена думка, що похмурі тенденції, які з’являлися, були лише тимчасовими. І що вони обов’язково будуть подолані прогресом. В 1909 році Норман Енджелл написав книгу, в якій пояснював, що війна між головними силами світу буде настільки збитковою, що вона ніколи не станеться. «Велика ілюзія» стала міжнародним бестселером, а Енджелл став культовим автором, який навіть отримав Нобелівську премію миру. Через кілька років після публікації його книги ціле покоління європейців знищила кривава бійня війни.
Чи «не грішить» людство такою ж самовпевненістю сьогодні? Деякі серйозні державні діячі думають, що саме так все і відбувається. Під час нещодавнього інтерв’ю президент Франції Еммануель Макрон пояснив: «В Європі, яку розділяє страх, націоналістичні судження і наслідки економічної кризи, ми бачимо майже методичне відродження всього, що домінувало в Європі після Першої світової війни до кризи 1929 року». А раніше цього року французький президент заявив Європарламенту: «Я не хочу належати до покоління сновид, які забули своє минуле».
Читайте такожМакрон закликав створити армію Європи для оборони від Путіна і Трампа
Історик Крістофер Кларк писав у своїй книзі «Сновиди», що державні діячі 1914 року зіштовхнулися з жорстокою світовою війною, навіть не усвідомлюючи масштабів чи небезпеки від їхніх окремих, поступових рішень або їхньої відсутності. Макрон не просто говорить. Він організовує Паризький мирний форум, на який запрошено понад 60 світових лідерів, які приїдуть у французьку столицю у неділю. Він хоче спробувати побороти небезпеки від зростання націоналізму і краху глобальної співпраці.
Чи справді ці загрози реальні? Якщо оцінити світ сьогодні, то він не так схожий на 1930-ті роки, як на 1920-ті. Економічне зростання і технологічний прогрес пришвидшуються сьогодні так само, як і на початку минулого століття. Водночас відбувається підйом націоналізму і скорочення співпраці, як в 1920-х. Нові глобальні сили висувати свої претензії, як з зараз. Демократії були підтиском демагогів, як, наприклад, в Італії, де Беніто Муссоліні знищив усі ліберальні інститути і встановив свій контроль. На тлі всіх цих процесів відбувався підйом популізму, расизму і антисемітизму, які використовували для того, щоб розділити країни і зробити меншини вигнанцями. Звісно, через гніт 1920-х світ прийшов до кошмарів 1930-х років.
Читайте такожWashington Post: Ера нових Сталінів, Гітлерів і Муссоліні от-от почнеться
Сучасні тенденції теж пов’язані між собою. Економічне зростання, глобалізація, технології уможливили підйом нових центрів влади як в середині країн, так і у світі загалом. Це епоха великих переможців і переможених. Масштаби змін змушують людей тривожитися і боятися, що їхні країни і культури теж трансформуються. Тому вони із заспокоєнням дивляться на автократів, які обіцяють захистити їх.
Історик Тімоті Снайдер в своїй книзі «Дорога до несвободи» дав визначення так званим «політиці неминучості» або вірі в неминуче вирішення всіх проблем і «політиці вічності». Останнє поняття розділяють такі автократичні лідери, як президент Росії Володимир Путін. Згідно з ним, ніщо не може бути неминучим. І за допомогою сили, хитрощів і волі можна прогнути або навіть розвернути арку історії. Снайдер вказав на те, як Путін саме це і намагається зробити в Україні, відмовляючись прийняти неминучість об’єднання із Заходом і пішовши на низку кроків, націлених на розчленування України і організації нескінченного конфлікту.
Путін не може перемогти. Зусилля його і таких як він, націлені на те, щоб розвернути прогрес, не спрацюють. Але для цього все ж знадобляться більші зусилля і тих, хто на іншому боці. Речі не вирішуються самі собою, поки ми просто за ними спостерігаємо. Історія – це не Голлівудське кіно.
