Інформаційний шум навколо того, що відбувається в Абу-Дабі, зараз шалений, але якщо відкинути лушпиння і подивитися на факти, вимальовується досить цікава, хоч і складна картина. Ми бачимо безпрецедентну подію: вперше за довгий час США, Україна та РФ сіли за один стіл у тристоронньому форматі. І це вже не просто "поговорити", це конкретна спроба команди Трампа закрити гештальт під назвою "війна в Україні". Але диявол, як завжди, в деталях.
Зараз маємо чіткий поділ перемовин на два треки: військовий та політичний. І тут новини полярні. Військові (а там з нашого боку були і Умєров, і Буданов, і представники Генштабу) знайшли спільну мову швидше, ніж дипломати. Обговорювали розведення сил, моніторинг тиші та навіть миротворців. Тобто, технічно механізм зупинки вогню проробляється доволі глибоко.
Але політично ми вперлися в стіну. І ця стіна – територіальне питання.
Кремль намагається продавити так звану "формулу Анкоріджа" (ті самі домовленості Трампа і Путіна на Алясці, деталей яких ніхто не знає), вимагаючи віддати їм весь Донбас, навіть непідконтрольний. Тут треба віддати належне президенту Зеленському та нашій делегації: позиція Києва залишається залізобетонною – жодного виведення військ з нашої землі. Президент України дуже грамотно маневрує: він демонструє конструктив для Вашингтона (ми готові говорити, документ по гарантіях готовий на 100%), але при цьому не перетинає червоні лінії суверенітету. Це тонка дипломатична гра, де ми не виглядаємо "проблемою", але й не здаємо інтереси.
Тепер найголовніше питання, яке часто ставлять: навіщо це Росії? Чому Путін взагалі має на щось погоджуватися, якщо вони "пруть" на фронті?
Багато хто думає, що Кремль не піде на компроміси. Але давайте подивимось глибше. В Абу-Дабі росіяни привезли не тільки генералів, а й економістів, які, за даними інсайдів, мали окремий трек переговорів зі США. Москву цікавить не стільки розбомблений Донбас, скільки "Велика угода" з Вашингтоном: зняття санкцій, повернення на ринки, економічна легітимізація. Їм потрібен вихід з ізоляції, який може забезпечити тільки Трамп. Крім того, не забуваймо про енергетику – РФ дуже хоче поділити генерацію нашої ЗАЕС, що теж є маркером їхніх економічних апетитів.
Путін розуміє, що нескінченна війна виснажує і його ресурс, а вікно можливостей домовитися з нинішньою адміністрацією США - не вічне. Тому їхня згода на перемовини – це спроба обміняти військову напругу на економічні бонуси від Америки.
Що отримаємо ми? На столі лежить договір про гарантії безпеки зі США. Інсайди з Politico прямо кажуть: американські гарантії важать більше, ніж будь-які європейські обіцянки. Європа, на жаль, поки що не тягне роль самостійного щита (про що, до речі, Зеленський досить відверто натякнув у Давосі), тому ставка робиться на прямий договір з Вашингтоном.
Це наш запобіжник на випадок, якщо РФ вирішить порушити перемирʼя.
Чого чекати? Наступний раунд вже 1 лютого. Швидкого прориву не буде, торги за Донбас будуть жорсткими. Але сам факт, що обговорюються конкретні механізми (миротворці, гарантії), а не просто абстрактний "мир", свідчить про те, що процес перейшов у практичну площину.
Тримаємо голову холодною. Гра складна, ставки максимальні, але ми за столом, а не в меню.
