Вторгнення в Україну пішло не за планами Кремля - війська РФ загрузли у ключових містах, а українська армія чинить жорсткий опір, пише Foreign Affairs. У міру того як війська стають деморалізовані, а запаси виснажуються, Росія може вдатися до більш рішучих заходів для перемоги. У Вашингтоні представники національної безпеки США вже зустрічаються і готуються до зростаючої ймовірності того, що колись було немислимим:
Росія може застосувати біологічну та хімічну зброю в Україні.
Після того, як німецький газоподібний хлор задушив тисячі британських і канадських військ в 1915 році під час Першої світової війни, така "наукова війна" привела в жах міжнародне співтовариство і привела десять років по тому до Женевського протоколу Ліги Націй, що забороняє використання хімічних і біологічних засобів ураження у війні. Конвенція значною мірою зберігалася всі наступні війни, хоча деякі країни, включаючи США і СРСР, продовжували розробляти наступальну біо- і хімзброю. У 1969 році Ніксон припинив ці програми і з тих пір ця заборона діє. У інших було менше докорів сумління: президент Іраку Саддам Хусейн застосував зарин і іприт проти курдського міста Халабджа в 1988 році, в результаті чого загинули тисячі людей. Президент Сирії Башар Асад здійснив понад 300 хімічних атак під час громадянської війни в Сирії, в результаті чого загинули тисячі (а, можливо, і сотні тисяч) людей.
Тепер, коли президент РФ Володимир Путін подвоює ставки в застопореній військовій авантюрі в Україні, загроза перетворюється на гостру. Яким би неймовірним це не здавалося, США і союзникам по НАТО необхідно продумати найгірші сценарії для боротьби з біологічними та хімічними атаками, порахувати ресурси і швидко їх збільшити. Не можна втрачати часу.
Путін не зазнає докорів сумління
Всього кілька тижнів тому думка про те, що Росія може використовувати таку зброю в Україні, здалася б надмірно панікерською. Тепер це не так. Путін вже привів свої ядерні сили в стан боєготовності. Це балансування на межі робить використання хімічних і біологічних агентів більш правдоподібним. А заява Путіна про те, що Україна сама має намір застосувати цю зброю масового знищення, виглядає класичною путінською проекцією, яка передбачає, що в разі затягування війни Росія може провести операції під українським прапором саме для цього.
Росія мала і, швидше за все, продовжує мати можливість виробляти великі запаси наступальної хімічної і біологічної зброї, в той час як Україна не має ні можливостей, ні бажання робити це. Кремль успадкував від радянських часів ноу-хау з використання в якості зброї сибірської виразки, бруцельозу, сапа, марбурзького вірусу, чуми, ку-лихоманки, туляремії, віспи та інших токсичних мікробів. Радянські вчені навіть намагалися впровадити Венесуельський кінський енцефаліт, що переноситься комарами та вражає мозок, в вакцини проти віспи.
Як мінімум три лабораторії біологічної зброї радянської епохи залишаються недоступними для міжнародних інспекторів, тому екстремальні експерименти такого роду можуть тривати в тій чи іншій формі.
Путін не відчуває докорів сумління, використовуючи цю зброю проти своїх політичних ворогів: Він наказав вбити Олександра Литвиненка, перебіжчика і критика Путіна, радіоактивним полонієм в 2006 році; отруїв іншого перебіжчика, Сергія Скрипаля, в 2018 році; і націлився на лідера опозиції Олексія Навального за допомогою нервово-паралітичної речовини "Новачок" в 2020 році.
Напад на цивільне населення з використанням біо-зброї буде являти собою тактичну зміну в масштабі, але не в характері дій: врешті-решт, Росія мовчазно підтримала хімічні атаки Асада проти його власного народу.
Асад неодноразово застосовував газ зарин в 2013 році, і Москва не могла не помітити, що світ мало що зробив для того, щоб це зупинити.
Як і в Україні міжнародний гнів і санкції мало що зробили для приборкання путінської жорстокості і бомбардувань шкіл і лікарень. Але для боротьби з цілком реальною загрозою біологічної та хімічної війни буде потрібно набагато більше, ніж обурення і економічні санкції.
Біологічна і хімічна зброя робить те, чого не можуть кулі і навіть бомби - мирним жителям легше сховатися від обстрілів і бомбардувань, ніж від невидимих газів або мікробів.
Путін міг би вдатися до цієї жахливої зброї в спробі зломити дух українців, що дають відсіч вторгненню. Росія може контролювати деякі небезпеки для себе, забезпечивши своїх солдатів захисним спорядженням, вакцинуванням спеціальними антибіотиками.
Викид хімічних речовин, таких як зарин, хлор, фосген і іприт, а також біологічних агентів, що викликають сибірську виразку, віспу, чуму або новий штучно створений вірус, призведе до загибелі великої кількості цивільних осіб і стане терором міжнародного масштабу.
Як відповідатимуть союзники?
Сполучені Штати і союзники по НАТО повинні чітко дати зрозуміти, що такі дії неприпустимі, погрожуючи наслідками набагато серйознішими, ніж вже введені санкції, і розцінюючи будь-які хімічні або біологічні агенти, які випадково потрапляють на територію НАТО, як провокацію війни.
Один викид сибірської виразки з літака або безпілотника може вбити багато тисяч людей, перш ніж необхідні антибіотики дістануться до постраждалого населення. І може бути дуже важко знайти країну, готову поділитися антибіотиками, адже це зробить її саму беззахисною. Ділянка зараження сибірською виразкою розміром з українське місто, швидше за все, просто стане покинутою територією на кшталт Чорнобиля.
Розгортання біо-вірусу, що передається від людини до людини, є ще більш катастрофічним сценарієм. Здається малоймовірним, що росіяни будуть настільки злочинно безрозсудні, щоб ризикнути використовувати подібну зброю, адже вірус може вийти з-під контролю і потрапити в РФ. Але якщо розвідка виявить спроби Росії вакцинувати війська і цивільних від віспи або інших біологічних агентів, це миттєво змінить рівняння і може загнати США і їх союзників в екзистенціальну конфронтацію з Росією.
Тоді вони повинні бути готові діяти: знайти способи негайно надати допомогу українцям; розглянути питання, чи стане це "червоною рисою" і якою буде відповідь; чи стане такий злочин проти людяності підставою для війни проти Росії. Спустити їй це з рук стало б умиротворенням - тактикою, що зазвичай призводить до подальших катастроф.
Перефразовуючи колишнього міністра оборони США Дональда Рамсфелда, ви вступаєте у війну з тим, що є, а не з тим, що ви можете захотіти отримати в ході війни. Але того, чим володіє міжнародне співтовариство в даний час, як в плані ресурсів, так і в плані підготовки, абсолютно недостатньо для усунення потенційної загрози. Чиновники повинні думати про немислиме зараз. В іншому випадку ціна стане набагато вищою.
