Українці та світ вже остаточно заплуталися у "планах Трампа", які відрізняються лише відтінком "зради". Всі вони наче й про одне (про "заморозку"), але дуже різні у нюансах. Адже одні пропонують "мир через силу" (через тиск на РФ та посилення України), а інші - "мир через подарунки Путіну".
То який з них дійсно "План Трампа"? Жоден. Бо ця "битва інсайдів" показує нам не стільки спроби команди Трампа грати у "стратегічну невизначеність" з Кремлем, як намагаються описати ситуацію деякі прихильники новообраного президента США, скільки - про відсутність чіткого плану як такого. Є лише наміри самого Трампа "якось закінчити війну" та боротьба його підлеглих за те, щоб якнайкраще вгадати бажання свого лідера – і отримати у відповідь "хлібну" посаду у Адміністрації або Пентагоні.
Тобто, "битва інсайдів" у західних ЗМІ йде не "за" чи "проти" України, а просто за власний вплив у новій владній конфігурації. Сам Трамп же зараз виступає, скоріше, в якості арбітра між ними, вказуючи, що йому подобається, а що - ні. І поки не буде офіційно оголошено склад ключових посад в його уряді, цей потік "інсайдів" буде продовжуватися.
Ось, наприклад, нещодавно з’явився чергова інформація, що держсекретарем стане Марко Рубіо, а радником з національної безпеки – Майк Волц. Обидва не є палкими прихильниками України, але й не є нашими ідеологічними супротивниками. Вони просто кажуть те, що каже Трамп. Загалом же за поглядами вони умовні "китаєзнавці".
Тут слід пояснити, що всіх республіканців можна поділити на кілька груп. Звісно, вони вкрай умовні і поділяються ще на купу підгруп, відповідно до близькості до тих чи інших фінансових та промислових центрів. Але загалом, максимально спрощено, всіх можна поділити на "трампістів" та "нових консерваторів" ("неокони"), а у контексті зовнішньої політики – на "китаєзнавців", "ізоляціоністів" та олдскульних "євроатлантистів" (це і є переважно неокони школи Маккола).
І ось зараз ми бачимо боротьбу між "китаєзнавцями" та "ізоляціоністами" за "тепле місце" біля Трампа. Неоконів з цієї боротьби вже фактично прибрав новообраний президент США особисто, коли посунув з шорт-листа Майка Помпео та Ніккі Хейлі. Що не дивно, бо вони представляють опозицію до трампістських кіл.
А тим часом Помпео також мав власний "План Трампа", який теж був про "заморозку" військових дій, але й пропонував "простимулювати" Путіна на поступки збільшенням поставок зброї до України. Фактично він пропонував південнокорейський сценарій. Саме тут з’явилася формула "мир через силу", яку останнім часом "взяли на озброєння" в Офісі президента України.
Втім, тепер Помпео "збитий льотчик". Звісно, певні "реверанси" у бік неоконів Трамп змушений буде робити й далі (а інакше не назбирає голосів на свої ініціативи у Конгресі). Саме тому серед кандидатів на голову Міноборони з’явився Майк Роджерс. Проте тепер неоконсерватори - це меншість серед "республіканців".
Цікаво те, як саме "збивали" Помпео – через натяки на "українську корупцію". Так, Девід Сакс, один з приятелів Ілона Маска по PayPal, написав у "хвітері" пост, що, себто, через "корумповані українські гроші" зараз "роздмухувачі війни" намагаються "купити вплив" у Вашингтоні. І що мова "не про Хантера Байдена". Сам Маск, а пізніше й Дональд Трамп-молодший зробили репости, підтримуючи цю тезу.
Зараз вже можна скласти "1+1", щоб зрозуміти, що натяк був саме на Майка Помпео, який з 2023 року є членом наглядової ради "Київстару". І це спрацювало – Помпео з "шорт-листа" прибрали. Проте боротьба продовжується і ще у переліку кандидатів на "безпекові" посади є Роберт О’Браян (такий собі "яструб" у контексті РФ) та вже згаданий Роджерс, який представляє умовну групу "проукраїнських" республіканців.
Роджерс лише тиждень назад відвідував Київ у складі двопартійної делегації, щоб запевнити українців у збереженні підтримки після обрання Трампа. Раніше він підтримав майже всі закони та постанови Конгресу на підтримку України. На користь же О’Браяна грає те, що він вже був радником Трампа у 2019-1921 роках. Ймовірно, скоро й проти них з’являться якісь "інсайди".
Проте це не означає, що Трамп повністю буде ігнорувати їхню думку навіть в разі призначення "китаєзнавців" або "ізоляціоністів". Бо ті, хто в нас вважається "проукраїнськими", насправді є лобістами "зброярів" (ВПК) або "копачів" (доступ до українських корисних копалин, що знайшло відображення у "Плані Перемоги" Зеленського, дуже цікавить, зокрема, сенатора США Ліндсі Грема). І тут не важливо, чи мова йде про Помпео, Роджерса або когось іншого – якщо є корпоративні інтереси, то персоналія знайдеться.
Те, що певні інтереси впливових американських кіл співпадають з українськими, дає нам простір для маневру. Історія з євангелістами та спікером Палати представників Майком Джонсоном, який на 180 градусів змінив свою думку щодо підтримки України у квітні, є у цьому контексті вкрай показовою.
А що ж Маск, Сакс, Трамп-молодший та інші "нові республіканці"? Що і кого пропонують вони? Оскільки з інсайдів у західних ЗМІ ми знаємо, що під час телефонної бесіди з Володимиром Зеленським поруч з Дональдом Трампом сиділи Ілон Маск та Річард Гренелл, не важко здогадатися, кого саме Маск просуває.
Гренелл, Колбі та ще деякі республіканці з цього кола є, так би мовити, "китаєзнавцями", бо виступають згортання євроатлантизму та посилення США у Азійсько-тихоокеанському регіоні, де ключовим конкурентом та партнером буде КНР. Вони вважають, що треба скинути всі європейські справи на європейців, а "карту" України "розіграти" як аргумент у перемовинах з Кремлем. Різниця між ними - лише у тому, на яких умовах вони пропонують все покинути у Європі.
Причому посилення США у Азії не означає війни з Китаєм. Скоріше, навпаки. Вони пропонують поки що абстрактну ідею перерозподілу сфер впливу у Азії між Китаєм, США та, можливо, Індією. Деякі ж, як-от згаданий вище Маск, бачать у цьому переліку ще й РФ.
Ці ідеї якось так домовитися з Путіним (у тому числі й за рахунок інтересів України), щоб розірвати китайсько-російські відносини, а потім з кожним домовитися окремо, виглядають досить наївно на тлі того рівня протистояння, який зараз є у світі. Тим не менш, саме такі "ентузіасти" зараз і будуть керувати Штатами.
Принаймні до тих пір, поки їх плани не стикнуться з реальністю і не доведеться шукати "план Б" - а це завжди євроатлантизм, бо іншого великого демократичного об’єднання, крім ЄС, у світі немає. Втім, це дуже "муляє" третій групі впливу, до якої можна віднести Ді Венса, Тейлор Грін та подібних "нових трампістів", для яких що Європа, що Азія - це втрата американських ресурсів.
Такі собі прихильники "Доктрини Монро 2.0", яка домінувала у США перед Першою світовою війною, і яка цю війну багато у чому й пришвидшила. Адже американці тоді фактично "кинули" європейські демократії, через що посилилися різні ліві, а потім й праві автократії. Що й призвело до Першої та Другої світових війн.
Але зараз, після невдалих війн у Афганістані та Іраку, на тлі ковідної кризи та значної інфляції, у США такі "нові ізоляціоністи" набирають силу й грають все більшу роль саме серед республіканців. Обкласти весь закордонний імпорт заборонним митом, вивести американські війська з Європи та з Азії, "ліквідувати" НАТО - оце все вони. А сам Трамп зараз обирає, на кого з цих груп зробити ставку. Або обрати певний баланс між ними, щоб й далі бути у ролі "арбітра" над сутичкою.
Тобто, якогось єдиного "мирного плану" у самого Трампа зараз, вочевидь, немає. Адже він обіцяв "завершити війну за 24 години після обрання" (а не після інаугурації, як деякі вже кажуть). Ці терміни вже спливли, а він не знає що казати, просто повторюючи тези тих, з ким говорив останнім.
Поговорив з "самоізоляціоністами" - давайте віддамо Тайвань китайцям (бо тайванські компанії конкурують з американськими), Україну - віддамо РФ, а товари з ЄС та КНР обкладемо митом "до 200%", а потім зачинимо кордон і будемо всім казати "нікого не бачу, нічого не чую". Поговорив потім з "неоконами", Зеленським та європейцями (крім Орбана, звісно) - давайте посилимо Україну та натиснемо на РФ. Поговорив з "китаєзнавцями" - всі йдемо на Схід, а європейськими справами хай займаються європейці.
Справжнього плану як чіткого алгоритму для задекларованої Трампом "заморозки фронту" поки що немає. Є лише купа "драфтів" та чернеток, які пропонують різні групи впливу. Оскільки "китаєзнавці" зараз найбільш наближені до самого Трампа, то їх представництво у владі, певно, буде найбільшим. Але неоконам та ізоляціоністам він теж змушений робити "паси", адже він навіть кандидатури на ключові посади (крім радника з нацбезпеки) не зможе призначити без погодження Конгресом.
Варіант просто кинути Україну, щоб миттєво зупинити війну не спрацює – у цьому можна не сумніватися. Бо цей "план" не лише ігнорує інтереси України, але й ЄС та навіть Кремля, який "закусив вудила" й вважає що перемагає весь Захід, а тому знов вимагає "кордони НАТО 1997 року" (тобто отримати у зону впливу всю східну Європу та Балкани), повну відміну санкцій і Україну - у якості бонусу. Ніхто на це не піде навіть в разі бажання самого Трампа.
Втім, і відмова від цього "плану" відбудеться не одразу – тільки після провалу. А поки що ми, схоже, зможемо спиратися лише на себе та дружніх до нас європейців, які розуміють ризики нової "Мюнхенської змови" й завчасно готували нас і себе до приходу трампістів.
Як мінімум на 2025 рік в нас повинно буди достатньо коштів та снарядів. Повинно вистачити на час, поки американці зроблять вірні висновки та всі призначенці повернуться зі своїх "рожевих мрій" до реальності.
Колись Черчіль казав, що американці завжди приймають вірне рішення – але лише після того, як випробують всі інші можливості. Ми скоро побачимо, як це працює на практиці. Але поки що чекаємо на нові призначення, спостерігаємо суперечливі інсайди з Вашингтону та чекаємо, доки здоровий глузд візьме гору у "Плані Трампа".
