Свій черговий ультиматум Заходу по Україні (а адресатом був не Київ, а саме Вашингтон та НАТО) розшукуваний Міжнародним кримінальним судом злочинець Путін підсилив погрозами про надання зброї третім країнам, які зможуть наносити удари по чутливих для Заходу об’єктах.
Це дія не активна, а реактивна – тобто, реакція на збільшення західної підтримки України, через що російський "рішучий наступ" провалився, не досягши жодної зі стратегічних цілей. Окупанти потерпають від нестачі техніки, а у останні тижні у "болотному" сегменті телеграму побільшало скарг на снаряди – як на кількість, так і на якість.
"Жирним" бонусом до військової підтримки для ЗСУ з боку Заходу є досить потужний пакет антиросійських санкцій від США, який вже прийнято, а також від ЄС, який нещодавно погодили. Вони обидва направлені на тіньову "торговельну імперію" РФ, яка забезпечує "паралельний імпорт" та експорт російської сировини в обхід попередніх санкцій. Тобто, б’є по РФ дуже боляче, хоча й не миттєво.
Як на все це може відповісти такий автократ як Путін? Правильно – їде на Схід. Адже якщо в тебе щось не клеїться на Заході, то шукай спосіб "насолити" західним партнерам на Сході, де в них також є інтереси.
Кремлівський цар, як класичний "гопнік" на районі, завжди шукає можливість для шантажу та погроз, а також для провокацій. Це на дипломатичниій мові зветься "стратегічною невизначеністю", коли твій опонент не знає наскільки в тебе погано з клепкою в голові, і чи дійсно ти перейдеш чергову "червону лінію".
Ось зараз Кремль якраз і перетнув чергову таку "лінію", відновивши не лише економічні, але й військово-промислові відносини з КНДР, яка обкладена всіма можливими санкціями та ембарго, у тому числі від ООН. Те, наскільки навіжений режим там править, видно хоча б по тому, що всі ці обмеження проти КНДР підтримали свого часу навіть пізній СРСР та Піднебесна, які цього політичного "монстра" на Корейському півострові й створили. Також російський диктатор разом зі своєю славетною валізкою (для аналізів та ядерних ударів) відвідав В’єтнам, який теж, наче, повинен бути антизахідним через В’єтнамську війну. Хоча зараз там все значно складніше.
Візит Путіна до КНДР став апофеозом "совка", адже режим Кімів застряг у періоді громадянської війни у Кореї 50-х років і увібрав у себе усе "найкраще" і від Сталіна, і від Мао Цзедуна – шалений культ особи, культ ракет та культ індустріалізації.
Для ХХІ сторіччя це все виглядає як рудимент померлої епохи, але Путіну з його "можем повторить" саме це й потрібно. Він зараз вишукує саме такі режими, які застрягли у минулому, адже й сам прямує у минуле зі всією РФ.
Головне, що є у КНДР – це купа дуже старої зброї та снарядів, виготовлених за радянськими стандартами. Які сумісні з російською зброєю, що теж є лише модернізацію радянських зразків. Оскільки РФ вже давно розконсервувала танки 50-х й навіть гаубиці 40-х років, то до них підходять оці корейські "закрома".
Відповідно до інформації ЗМІ, КНДР за минулий та поточний рік вже передала Кремлю від 2 до 5 мільйонів старих снарядів та близько 200 балістичних ракет, які сумісні з комплексом "Іскандер". Це все погано літає, не завжди влучає та й вразі влучання не завжди вибухає, якщо вірити самим росіянам, але його багато. Було багато…
Адже КНДР, хоч і готується постійно до війни з Південною Кореєю, але має набагато менші за СРСР "закрома". З огляду на динаміку поставок снарядів до РФ, ці обсяги поступово вичерпуються. А без цих снарядів ВС РФ повернуться до стану, який передував повстанню "Вагнеру" та фірмового пригожинського: "Герасимов, Шойгу – де мої снаряди?!".
І ось Путін привіз Кіму, судячи з усього, пропозицію не лише про закупівлю старих снарядів, але й про виробництво нових. Плюс різні економічні угоди, які дають Кремлю доступ до північнокорейської мережі контрабанди та обходу санкцій, а самим північнокорейцям дозволяють підтримати економіку. Більше того, росіяни, ймовірно, допоможуть КНДР з їх програмою супутників-шпигунів, а може й з ядерною зброєю. Цікаво, правда, як це буде робити Кремль, в якого 2 з 3 запущених супутників виявляються несправними, але домовленість є.
Важливий також пункт про "дзеркальну" допомогу в разі нападу з боку іншої країни. Бо це, з одного боку, є погрозою Заходу: "Якщо ви відправите до України військових консультантів, то й ми відправимо їх до КНДР, Куби та інших неадекватів". З іншого, будь-які гарантії ізольованій КНДР штовхають її до більш масштабних провокацій проти Південної Кореї, Японії та США. Власне, у цьому й полягає головний шантаж та ультиматум Путлєра.
Південна Корея та Японія це сприйняли саме так і, теж дзеркально, заявили про посилення підтримки України.
Щоправда, японці поки що обмежилися новими санкціями (що цікаво – проти китайських компаній). Південнокорейці здалися більш рішучими, але тут є важливий нюанс. "Рішучий" там прозахідний президент, але парламент контролює "Демократична партія", яка трохи "орбаністична" - тобто, часто повторює тези за псевдо-мир, схожі на заяви Орбана та інших "нейтральних" політиків. Втім, пряма загроза від КНДР, яку посилює РФ, може вплинути на їхню думку.
До речі, а як на це все дивляться китайці? З пересторогою. Адже КНДР для них - це не якийсь зручний та слухняний міньйон, як Лукашенко для Путіна, а скажений пес на прив’язі, якого наче й вимушений кормити, але лише через паркан. Бо вкусить і хазяїна. Саме тому Китай десятиріччями блокував будь-який технологічний розвиток КНДР, не сприяв модернізації її армії та сам підтримав обмеження ООН проти Пхеньяну. Це для Піднебесної буфер від прозахідної Південної Кореї й не більше.
То навіщо китайці допустили, щоб Кремль пішов на посилення режиму Кіма? Бо Путін знов поділився територіями та сферою впливу. Цього разу – на річці Туманган або на Туманній, як її називають у Росії. Цією річкою китайські судна могли потрапляти напряму до Японського моря, а не "блукати" обхідними шляхами по спірних акваторіях інших країн.
Китайці намагалися повернути контроль за цим стратегічно важливим гирлом ще з 1860-х років, коли, власне, цю локацію росіяни в них й захопили. Примітно, що саме у цих місцях знаходиться озеро Хасан, за яке СРСР колись воював з Японією.
Кім та Путін, якщо вірити ЗМІ, запропонували китайцям повний контроль над цією річкою, можливість для розширення гирла, щоб більші китайські судна змогли там проходити, та навіть погодилися зруйнувати міст, що з’єднує КНДР та РФ, щоб потім побудувати більший та вищий (щоб не заважав все тим же китайським кораблям).
Цю інформацію опосередковано підтверджує те, що вже 14 червня китайські кораблі берегової охорони пройшли гирлом річки. Доступ до цієї річки даватиме КНР приблизно 600 мільйонів доларів прибутку щороку. Та й сам факт, що Китай повернув контроль над річкою через 150 років після втрати, дуже підсилює імідж Сі Цзіньпіня. Особливо на тлі погроз Тайваню та спроб захопити морські протоки через побудову насипних островів.
До речі, про острови. Їх у регіоні активно "насипає" не лише Китай, але й В’єтнам - саме задля того, щоб ці акваторії не відійшли до КНР. Це той самий В’єтнам, куди після КНДР полетів Путін.
Тут важливий контекст. Піднебесна колись допомогла в’єтнамцям у війні проти США та інших західних країн, але потім китайці й самі намагалися В’єтнам захопити під приводом "спецоперації" з захисту етнічних китайців (розв’язана проти України війна Путіна – повна калька тих подій). Через ту програну війну китайська економіка сильно постраждала, а у "верхівці" пройшла зміна кланів.
Саме після цього, опинившись за крок від прірви, китайці "зненацька" передумали будувати економічний комунізм та перейшли на "державний капіталізм", помирилися зі США та, власне, після цього почалася ера підйому китайської економіки, яку, судячи з усього, вирішив припинити товариш Сі.
Так ось, в’єтнамці змогли "надавати лящів" одразу двом гегемонам – США та Китаю – саме завдяки військовій допомозі від СРСР. Лише погроза Кремля відкрити другий фронт тоді змусила КНР оголосити про досягнення усіх цілей спецоперації та піти з в’єтнамської землі, піджавши хвости.
Тому з 1970-х В’єтнам був у списку найбільших покупців радянської військової техніки. А на тлі зменшення поставок з Ірану та КНДР, де "зайві" запаси поступово вичерпуються, поставки з В’єтнаму були б дуже помічними для РФ.
Втім, попри домовленості про "співпрацю в оборонній галузі" між Путіним та президентом То Ламом (до речі, призначеним нещодавно, вже у 2024 році), навряд чи в’єтнамці будуть поставляти щось до РФ.
Адже після 2022 року та поразок саме російської зброї, вони почали переходити на американську. Саме так. Якщо раніше вони орієнтувалися на СРСР, щоб збалансувати вплив США та КНР, то тепер змінили орієнтир на давнього ворога – США.
До речі, вже у п’ятницю, на другий день після візиту Путіна, до Ханою прибуває спецпредставник Білого дому, що свідчить про те, що В’єтнам хоче балансувати між обома сторонами, а не підтримувати когось одного. В’єтнам зараз - це така собі "тихоокеанська Туреччина" з купою економічних проблем, орієнтацією на експорт (це один з ключових торгових партнерів як КНР, так і США) та з політикою "багатовекторності".
Цікаво також, що за деякими повідомленнями В’єтнам таємно став одним з учасників чеської ініціативи з закупівлі снарядів для ЗСУ. Звісно, через посередників. І, нібито, це стало однією з причин розширення військового співробітництва зі США.
Але на цьому гарні для нас новини закінчуються, адже, як і згадана Туреччина, ця країна залежить від російського газу. Точніше – від власного газу, який видобувають російські компанії. Та й з "паралельним імпортом" в’єтнамські компанії не проти допомогти РФ.
За вплив на В’єтнам завзято б’ються всі ключові актори геополітичної сцени, а сам Ханой розігрує "золоту акцію" й завзято торгується. Так, ані РФ, ані КНР чи США за таких умов не отримають на 100% того, чого вони хочуть. Але багатовекторність натякає, що кожен обов’язково хоч щось отримає – для балансу. Саме тому, до речі, на тлі візиту до КНДР поїздка Путіна до В’єтнаму виглядає "блідою", нудною та майже безрезультатною.
Якщо підсумувати, то ми бачимо, що Путін намагається об’єднати всіх світових вигнанців та тих, хто раніше був вигнанцем (а він же "історик" і завжди мислить категоріями минулого), у якийсь аналог азійського "анти-НАТО". Щоправда, результат поки що є лише у КНДР, та й то поки не дуже ясно, який – бо можливості корейців не так вже й вражають.
Армія "чучхе" у 1,4 млн вояків на тлі можливої війни з південними сусідами по півострову не дозволить їм відправити багато зброї та добровольців до лав ВС РФ у якості найманців. Але на словах – все виглядає потужно, чого задля шантажу Заходу достатньо.
У свою чергу, В’єтнам вже далеко не та країна, яка була у 1970-ті, хоча політична криза там дає Кремлю можливості для використання місцевих "медведчуків". Це дозволить Кремлю не стільки розширити, скільки зберегти старі торговельні відносини, а ось по військовій частині тут йому "ловити" особливо нічого. Тому у підсумковому виступі Путіну й довелося не розповідати про свої домовленості з То Ламом, а розважати публіку черговими байками про "превентивні ядерні удари".
Так, цей вояж Путіна виявився більш результативним ніж, наприклад, поїздка до Узбекистану. Але слід розуміти, що це лише один акт по підготовці самітів ШОС та БРІКС, які він планує зробити максимально антизахідними на противагу саміту G7, який вже пройшов, та НАТО, що ще очікується. Але для нас головне, що це відкриває нові можливості для України та США.
Американці цим активно користуються. Головне питання, чи зможе цим скористатися українська дипломатія, яка традиційно не дуже потужна в азійському регіоні.
Андрій Попов
