На сьомий день "Тегерану за три дні" у виконанні США та Ізраїлю вже можна чітко констатувати, що зміна режиму в Ірані "за венесуельським сценарієм" не вдалася. Від слова "зовсім". Так, іранський режим дещо втратив керованість, втратив потенціал до балістичних ударів, але не "посипався".
На випадок загибелі лідерів там є підхід, що всі підрозділи діють автономно. Якщо армія та МВС ще більш-менш тримаються купи, намагаючись воювати саме з американцями (хоч і не надто вдало), то КВІР та афілійовані з ними парамілітарні групи взагалі втратили контроль і рандомно гатять дронами й ракетами по всіх сусідах. Діють як справжні фанатики.
Прилітає не лише "за звичкою" по арабських монархіях, Іраку чи Ізраїлю, але й по Кіпру, а також по Туреччині й навіть по Азербайджану (який чи не єдиний з "притомних" сусідів Ірану висловив співчуття після смерті аятоли). От щоб що?
Арабські країни, європейці, турки, азербайджанці, іракські курди – всі вони, попри різні заяви, трималися нейтралітету, викликаючи навіть лють Трампа (як, ось, Іспанія чи Британія) через відмову атакувати Іран. Але тепер британські, іспанські, французькі та італійські флоти вже йдуть захищати Кіпр, а турки та азербайджанці вимушені "готувати відповідь" іранцям.
То іранці що – самі собі вороги? Нащо відверто та наполегливо налаштовувати всіх сусідів проти себе? І не лише сусідів – далека Україна теж фактично приєднується до антиіранської коаліції.
План у КВІР такий – створити хаос по всьому регіону (а бажано – по світу), щоб втрати для інших країн були зависокі, і щоб вони почали тиснути на Вашингтон, щоб той зупинився. І так Іран здобуде перемогу, бо режим встоїть. Приблизно за таким сценарієм все відбувалося минулого разу.
Є й "план Б", про який нещодавно заявив очільник іранського МЗС – іранці самі "запрошують" американське "сухопутне вторгнення", сподіваючись на повторення війни з Іраком Саддама у 1980-ті, коли слабкий тоді ще режим аятоли об’єднався саме на тлі зовнішньої загрози, і посилився. Зараз режим теж слабкий, що доводять нещодавні масові протести. І їм потрібен зовнішній стимул.
Втім, попри такі грізні заяви, тому ж іранському МЗС, Міноборони та президенту постійно вибачати або спростовувати хаотичні удари КВІРу – як у випадку зі школою у Азербайджані, по якій незрозуміло навіщо і незрозуміло які іранці вгатили дроном. Хоча спростовує, переважно, у стилі "це не ми", намагаючись не надто вдало робити "покерфейс", попри наявні докази.
Так чи інакше, але всі очікують на якусь воєнну реакцію Туреччини (яка у НАТО) та Азербайджану, а європейці відправляють вже свої кораблі на захист обстріляного Кіпру. Але не варто переоцінювати європейську "рішучість". За даними самих же британців, їхній бойовий корабель дістанеться Кіпру лише всередині березня, бо "зараз на ремонті". Якби так "поспішали" пожежники, то завжди приходили б на попелище…
Європейці, як і турки з азербайджанцями, поки кажуть, що не будуть завдавати ударів по Ірану, а лише збиватимуть все, що звідти летітиме. Такі собі "плавучі ППО".
Бо "не є учасниками операції" Трампа, і не готові брати на себе частину політичної відповідальності за цю небажану для більшості світу війну (що того дуже бісить).
І, до речі, про "рішучість". Очільник НАТО Рютте вже заявив, що повітряні удари по Кіпру (по британській базі, а Британія у НАТО) та по Туреччині не є підставою для застосування 5 статті уставу Альянсу. Можливо, тепер КВІР почне себе повидити ще більш нахабно й провокаційно, бо це пряме "запрошення" до продовження атак.
Це дуже гарна новина та прецедент для Кремля та КНР, які з цікавістю спостерігають за процесом американської "СВО" й за реакцією НАТО. Якщо США "загрузнуть" у Ірані надовго, а НАТО виявиться "нерішучим", то в разі атаки на, умовно, Балтійські країни або Тайвань, Білому дому просто нічим буде реально підтвердити свої амбіції "світового поліцейського".
І це розуміють не лише у Москві та Пекіні – 52% американців не підтримують військову авантюру Трампа. Ще 7% - не можуть визначитися. Головне ж – всі категорично проти затягування процесу.
Так, спецоперація "Тегеран за три дні" вже зазнала краху.
І тепер перед США стоїть та ж дилема, що була перед Путіним навесні 2022-го – або облизатися та відійти назад, визнавши поразку по головних цілях, або "пуститися берега", попри ціну такого рішення. Трамп обрав вдруге.
Президент США обіцяє, що "всі цілі спеціальної операції будуть досягнуті", а з Пентагону кажуть, що "операція триватиме 100 днів, а може до вересня". Тобто, американці не готові відступитися й піти з пустими руками. Трамп прямо каже, що хоче "брати участь у виборах нового верховного лідера Ірану", що повертає ситуацію до "венесуельського сценарію". Це дуже нагадує вимогу Путіна щодо "виборів" в Україні (звісно, з "вибором" проросійських сил у результаті).
Але вже очевидно, що "венесуельский варіант" не вдався, попри те, що американський президент цього не визнає. Замість протестів опозиція вичікує. Бо що можуть зробити беззбройні студенти та інтелігенція проти армії КВІР у стані війни, яка й раніше-то не дуже "церемонилися" з протестуючими?
Без підтримки "на землі" США ніяк не отримують "досягнення цілей". Тим паче, що реформатори та консерватори у ІРІ, на тлі прямої загрози їхньому життю, навпаки забули про всі суперечки. Бо вони, хоч і по-різному бачать Ісламську республіку, але її розпаду однозначно не бажають. Це як різні "башти" одного Кремля, але зі східною (більш радикальною) специфікою.
І вже видно, що американці дуже хочуть "винайняти" когось всередині Ірану або поблизу на роль "піхоти". На "ринку" - курди та белуджі.
Але альянс з белуджами це конфлікт з Пакистаном, який є одним з ключових американських покупців зброї, а з курдами – це конфлікт з Туреччиною. І якщо курди, хоч і розділені, але мають хоч якісь спільні більш-менш централізовані структури, то белуджі - то чисті радикали-партизани.
Плюс, як пише західна преса, ЦРУ вже давно фінансує деякі курдські угрупування, такі як Партія вільного життя Курдистану (PJAK), яка нібито вже розпочала дії проти КВІР (принаймні КВІР їхню територію активно бомбить з цього приводу, і взагалі всіх курдів – навіть іракських).
Тобто, так – курди мають всі шанси стати "американським десантом", бо Пентагон явно не палає бажанням повторювати "День D" зі штурмом укріпленого узбережжя власними силами з кораблів. Але й курди вимагають більшого, після того як той же Трамп "кинув" їх у Сирії на розстріл туркам та новій сирійській владі.
Однак серед курдів - десятки різних організацій, які ворогують не лише з іранцями, але й між собою – антагонізм між лівими, правими та центристами там дещо нагадує боротьбу між "білими" та "червоними" у нашій історії. Чи можемо ми уявити спільну армію з Петлюри, Колчака та Леніна? Тут десь так само.
Іранські курди - це не більш-менш організований Іракський Курдистан з його стотисячною професійною армією Пешмергою (дослівно – "ті, що дивляться смерті в обличчя").
І навіть не зраджена американцями сирійська СДС. Американці зараз можуть спиратися на нечисленні партизанські загони, які діють виключно у західних горах.
Для Ірану це більше подразник, ніж загроза режиму, бо армія в іранців - на мільйони осіб (з Басіджем), а іранські курди можуть виставити хіба кілька тисяч бійців у малозаселених регіонах. Це точно не "День D" в усіх сенсах. Але це не означає, що тут все вже вирішене. Курди набивають собі ціну, вимагаючи незалежну державу. Чи готовий до цього Трамп – питання на столі.
Але й це ще не всі опції. Бо військове рішення - не єдине можливе проти КВІР та Ірану. Потрібно розуміти, що КВІР контролює нафтові, грошові та товарні потоки. Їх головний "гешефт" йде з контрабанди.
Якщо їх грошові й торгові потоки "обрізати", то контролювати всі ті іранські місцеві клани, які воюють не за ідеологію, а за "живі" гроші, буде вкрай складно. Бо зараз - не 1980-ті, і для більшості іранців, як показали протести, питання коштів далеко не останнє.
Часи ісламських студентів-ентузіастів вже минули. Як колись шахський режим був "старим і слабким", так і режим аятоли зараз такий самий пристаркуватий й не є прийнятним для молоді.
Тобто, КВІР дуже залежний від сухопутних шляхів, на тлі морської блокади. І не лише КВІР, що важливо вже для нас – "левова частка" російського "паралельного імпорту" також йшла через іранські порти, а потім – суходолом до Азербайджану, Центральної Азії або до каспійських портів.
А Азербайджан, у відповідь на іранські атаки, цей торговий шлях між Іраном та РФ заблокував. У свою чергу, країни Центральної Азії втратили доступ до морської логістики через Іран і тепер в них залишився або шлях через той же Азербайджан-Вірменію-Грузію ("шляхом Трампа"), або через РФ, або через КНР (звідки на західні ринки складно потрапити). Всюди залежність від когось з "великих", та конфлікт з усіма іншими – "хоч у лоба, хоч по лобу", все "боляче".
Якщо так само вчинять турки та пакистанці, то навіть КВІР "застогне", якому технологічну війну проти США й зараз важко вести, на тлі кризи, а взагалі без грошей це буде щось на зразок "великого напівдикого ІДІЛ". А якби іранці самі першими не атакували нейтральних азербайджанців, то цієї загрози просто не сталося б, і ІРІ та РФ торгували б собі вільно й надалі. Але, насправді, не українцям на цю стратегію КВІР скаржитися.
Так, це все важливо і для України, бо Іран досі є значним постачальником озброєнь та комплектуючих до РФ. Як і навпаки – РФ продає іранцям комплектуючі до тих же дронів, використовує їхню логістику (зокрема танкери "тіньового флоту" в них спільні). Однак цим собі Кремль лише трохи покращує стан у фінансах, що "співають романси" все гучніше.
Втім, російські С-300 начебто є на озброєнні ІРІ, а "Шахеди/Герані" російського виробництва іранці вже використовують, якщо вірити ЗМІ, по арабських монархіях.
Точніше – "використовували", бо в разі розірвання логістики через дурнувату атаку на Азербайджан це постачання зараз під питанням. І КВІР це сам на себе накликав...
Отже, КВІР бомбить все довкола, у намаганні створити довкола хаос, який примусить американців відступити. Або влізти у "ближній бій", де іранці вважають себе "королями рингу" ще з 1980-х. Але насправді все далеко не так просто, адже рандомні невибіркові атаки по всіх сусідах лише об’єднують світ проти КВІР та Ірану загалом. І війна ця точиться відтепер не лише на військових фронтах, але й на торговельних – як у морі, так і на суші. І Україна, з її дронами-перехоплювачами, може досить помітно ці баланси змінити – на користь собі та партнерам.
Але щодо "цілей СВО" Трампа… Іранська влада дезорганізована, у паніці, реагує "на рух" інстинктивно та б’є у все, що бачить. Хоча сам режим ще не впав і може так і не впасти, як колись режим Хусейна після "Бурі в пустелі". Режим "деградував" до рівня звичайних терористичних угрупувань, а не національної армії. Де домінують політичні, релігійні та військові "вожді", а не президент чи центральна влада. У цьому є як переваги для США, так і вразливості. Адже з партизанами американцям традиційно впоратися найважче. Самі іранці створюють собі потужні проблеми, але без наземної операції така ситуація може застрягти, на жаль, дуже надовго.
