Нещодавно, під час зустрічі фінансових лідерів країн G20, Індія відмовилась обговорювати додаткові антиросійські санкції за розв’язану нею війну проти України. Мовляв, і наявні санкції мали негативний вплив на решту країн світу. Ця зустріч завершилася без спільної заяви через суперечки щодо засудження російської агресії, роздмухувані Росією та Китаєм. Пізніше ЗМІ розповсюдили заклик індійського представника на саміті G20 Амітабх Канта "відійти" від війни в Україні та зосередитись на глобальній бідності в світі. За його словами, Європа відволіклася від глобального зростання, бідності та боргових проблем, зосередившись на допомозі Україні. Але світ має "рухатися далі", а "Європа має знайти рішення для своїх викликів".
Такі заяви є нічим іншим, як спробою підмінити порядок денний. Адже війна є не звичайним епізодом, а порушенням глобальних правил. Вона вже давно набула тієї форми, коли зачіпає глобальний вимір. Мова і про питання продовольчої безпеки, і про ускладнення економічних зв’язків, і багато чого іншого. Все це в комплексі - наслідки російської агресії.
Якщо виходити з логіки, мовляв, перегорнімо "сторінку" та підемо далі, це пропозиція боротися з наслідками, не з причинами. Причини ж полягають в тому, що саме ця війна створює нові проблеми для світу, саме російська війна додає бідності світові. В тому числі Глобальному Півдню (мова про всі країни, які, за даними Світового банку, мають низький або середній рівень доходу в Азії, Африці, Латинській Америці та Карибському басейні), до якого, начебто, відносять й Індію.
Проте такі заклики не змусять Європу припинити зосереджувати увагу на Україні. "Велика двадцятка" - це лише країни з великою економікою. Це клуб, в якому всі мають власні позиції. Тобто, G-20 не є організацією країн, об’єднаною за певними єдиними принципами. І в межах G-20 не приймаються рішення на кшталт рішень "Великої сімки", або безпекового блоку НАТО. Тому, на мою думку, коли ми говоримо про "Велику двадцятку", то трохи перебільшуємо її вплив.
Індія воліє конкурувати з Україною за ринок збуту врожаю.
Коли ми дивимось на розбіг думок на полях "Двадцятки", просто уявляємо собі, хто і навколо чого формує дискурс. Тобто, дехто продовжує експлуатувати свою неспроможність подолати бідність, маніпулюючи і граючи на колоніалізмі. Хтось бачить це, як порушення глобальних правил гри, або взагалі відверто підтримує агресора, як Китай. Таким чином, ми бачимо різні позиції, які Європа не сприйматиме. Ба більше, Індія не входить до жодного політичного союзу з країнами Європи, де б її слово мало вагу.
Втім, слід аналізувати причини появи таких заяв саме зараз. Не забуваємо, що саме Індія є країною з потенціалом заміни українського зерна. Цілком можливо, що за такими закликами індійці приховують свої амбіції захопити частину нашого зернового ринку. Принаймні, в експертному середовищі такі припущення мають місце. Тобто Індія воліє конкурувати з Україною за ринок збуту врожаю.
Зокрема, відомо, що Індія хоче збільшити експорт свого зерна в країни Перської затоки. І на початку повномасштабної війни в Україні це розглядалось як один з варіантів розвитку подій. Тобто, наприклад, в Саудівській Аравії, в інших арабських країнах індійське зерно розглядалось як варіант заміни українському.
Сьогодні, коли Україна продовжує експортувати зерно, цей варіант досі не відкидають на випадок негативного розвитку подій. Тобто, в разі ускладнення постачання зерна з України (через блокування портів росіянами, або проблемами з продовженням угоди Grain from Ukraine), забезпечити інші країни пшеницею могла б Індія. Тому такі заяви на фінансовій зустрічі слід розглядати і в контексті її власних бізнес-інтересів: мовляв, навіщо концентрувати увагу лише на Україні, коли можна розвивати агроперспективи Індії.
Ігор Семиволос, виконавчий директор Центру близькосхідних досліджен
