- Тату, - кричить Оська, - а нам тут поліцейський честь віддав за рубль!
- Переплатили, переплатили! - регоче батько. - Поліцейська честь і п’ятака не варта.
Лев Кас сіль, „Кондуїт і Швамбранія”
Відео дня
Діти люблять похвалитися одне перед одним мамою чи татом – хто ким працює, хто скільки заробляє. Сергій Михалков навіть написав про це вірш: „А що у вас?” Пам’ятаєте його знаменитий примирливий висновок: „Мамы разные нужны. Мамы разные важны”?
Однак у часи створення цього вірша не існувало Державної податкової адміністрації України. А якби була...
Уявіть собі, що дитина хвалиться однокласникам: „У мене мама – податківець”. Тоді друга запитує: „А чому твоя мама нічого не знає? Бо моя мама – бухгалтер, і вона каже, що податківці самі не знають, як виконувати Податковий кодекс, і взагалі нічого не можуть пояснити про податкові новації.”
Як роз’яснити наївній маленькій істоті дорослі реалії життя? Не почнеш же розповідати, що мама насправді й сама лається на ідіотські інструкції, що присилають згори. Не зізнаєшся ж у тому, що за не таку вже й велику зарплатню мама погоджується виставляти себе дурепою перед людьми, які приходять здавати звіти. А якщо й зізнаєшся, то чи зможе після такого пояснення дитина пишатися власними батьками?..
Багато є дитячих питань, на які не так легко відповісти.
Наприклад, що такого сталося в країні у вихідні 19-20 березня цього року, коли всі працівники української ДПА по всіх містах і селах, замість виховувати дітей, сиділи на роботі, клацали штампами по порожніх папірцях і ретельно заливали в інформаційну систему порожні звіти у форматі xml? Дитяче питання – НАВІЩО? – залишиться без відповіді. Так само, як і друге – чи не можна було одразу передбачити, що приймання порожніх звітів – дурна робота? І третє – скільки держава витратила на оплату понаднормової праці?
А як пояснити дитині, навіщо вигадали єдину наскрізну нумерацію податкових документів у підприємствах і як її можуть забезпечити фірми, котрі мають кілька офісів чи магазинів?
Або що таке „чорні списки”?
Чому проголошене „спрощення податкової звітності” призвело до збільшення кількості різновидів фіскальних звітів до трьох десятків? І яку суму додаткового доходу дає державі знаменита „перша подія”, яка збільшує облікову роботу втроє?
Отже, поки нормальні батьки роблять поважні справи – „льотчик водить самольоти” а „повар делаєт компоти”, батьки-податківці займаються роботою, сенс якої навіть самі пояснити не можуть. І не тільки самі роблять, але й під страхом кримінальної відповідальності примушують підприємців виконувати таку саму даремну й абсолютно дурну працю.
Ні, ми не сумніваємося, що податківці приносять державі й певну користь. Але останнім часом за горами ідіотських звітів, реєстрів та коригувань її просто не помітно.
Звісно, ви скажете, що рядові працівники ДПА тут ні до чого, а все це вигадав якийсь бовдур нагорі. І тут з вами погодяться більшість податківців. Але якщо автор – бовдур, як, скажіть, будь ласка, називати тих, хто слухняно виконує його очевидно ідіотські інструкції?
Тому нам доведеться визнати, що бовдур тут не один. Усі 71350 працівників ДПА слухняно виконують дурні накази, а отже, солідаризуються з тим, хто цей наказ віддав.
Бо ніхто навіть не обурився.
Проте ми не віримо в тотальну тупість такої кількості людей, а тому ризикнемо звернутися напряму до героїв цієї статті.
Шановні податківці! А самим вам не соромно?
Ви, мабуть, звикли, що люди вас традиційно бояться і ненавидять. Але ж після останніх реформ з вас ще й сміються. Бо тепер кожен податківець у очах суспільства виглядає абсолютно слухняною, тупою істотою без тіні людської гідності – і це незалежно від стажу, вислуги й професійного рівня.
Як пояснити вашим дітям, чим займаються їхні мами? Яке враження справить на дитину, якщо хтось скаже, що його тато-податківець – лицемір і раб? Що він зможе заперечити? Бо як іще назвати людину, яка без жодного спротиву виконує абсолютно дурні накази начальства, як, скажімо, у вихідні дні приймати порожні папірці та файли?
Розуміємо, що стандартна відповідь прозвучить сакраментально: „А що я можу зробити?” Але якщо особиста гідність – питання кожного окремо, то честь мундира – все-таки річ спільна. Це – гідність професійна.
Свого часу в журналі „Країна” нас уразив репортаж з очисної станції Київського водоканалу. Точніше той його фрагмент, у якому одна з працівниць розповідала, як її шантажувала власна дитина – якщо не даси грошей, то всій школі розкажу, де ти працюєш, і ти не зможеш ходити на батьківські збори. Тепер, здається, так само можуть чинити сини й доньки працівників ДПА.
Шановні податківці! Невже ви й самі вважаєте, що ваша професія не варта суспільної поваги? Невже податківець – це й справді лише тупий служака й дармоїд?
Де ті з вас, хто підніме голос на захист професійної честі? Де ті, хто не дасть втоптати у бруд своє чесне ім’я!
Люди добрі! Це вже не тільки вашим дітям – усій країні соромно за цілий підрозділ професійних виконавців дурних розпоряджень. Скажіть хоч хтось слово на захист свого мундира!
Свого часу у статті „Сорок п’ять хвилин культури...” ми писали, що в результаті судового безприділу судді стали групою ризику – більшою за ВІЛ-інфікованих. За кілька днів після публікації до нас звернулися кілька жерців Феміди з питанням: а що робити?
З’ясувалося, що українські судді свято переконані в тому, що вдіяти нічого не можуть – страйкувати, брати участь у політичних організаціях їм забороняє закон, а опиратися за службовою вертикаллю заважає страх.
Тепер же, коли преса просто таки рясніє повідомленнями про замахи на суддів, ми відчуваємо докори совісті – може, варто було спробувати переконати тодішніх візаві, що спротив все-таки можливий і разом пошукати відповідні форми.
Тому для того, щоб не відчувати завтра таку ж провину перед податківцями – нехай вони з переляку перед начальством і забулися про свою людську подобу – спробуємо проаналізувати, а що ж ці безправні держслужбовці можуть зробити, щоб не виглядати в очах суспільства вже зовсім кінченими.
Перше, що спадає на думку: треба пошукати тих, хто наважиться все-таки оприлюднити думки простих податківців про практику фіскальної політики держави. Хай те, що ви говорите дома і в курилках, прозвучить на всю країну, і народ зрозуміє – попри панування ідіотів у вищих ешелонах, не всі податківці такі самі.
Хто може стати такими героями? Скажімо, ті, кому зовсім скоро – на пенсію. Або ж ті, хто вже завершив службову кар’єру. Не нам розповідати, що за бажанням їх можна знайти – тих, хто не втратив остаточно уявлення про честь мундира. Хай пишуть відкриті листи, виступають у ЗМІ не заради власного, а заради цехового інтересу.
Другим вашим спільником, шановні податківці, є, як це не смішно, бухгалтери. Так. Ті самі, які щомісяця юрмляться у ваших тісних коридорах зі своїми звітами в руках.
Тож не баріться.
Порадьте їм, куди звертатися – у район, область, у Київ.
Нехай закидають скаргами всю вашу вертикаль – адже бухгалтери переважно залякані значно менше, ніж ви.
Нехай пишуть тисячі листів розробникам усього цього божевілля, а ті вимушені будуть одписуватися відповідно до закону про звернення громадян.
Нехай директори-підприємці подають до суду на авторів наказів і положень, щоб відсудити збитки, завдані головотяпством „архітекторів” податкової системи – оплату за роботу у вихідні, витрати на програмістів. Ми розуміємо юридичну перспективу кожного окремого такого позову, але кількість і публічність усе одно зроблять свою справу.
І немає іншого виходу. Бо якщо ви самі не схаменетеся, то честь податківця навіть і п’ятака не коштуватиме – ані професійна, ані людська. І діти ваші стидатимуться зізнаватися, де працюють їхні батьки.
Ну й принагідно, як перший крок такої співпраці, звертаємося до найдосвідченішого податківця країни – Миколи Яновича Азарова.
Шановний Миколо Яновичу!
У надрах Вашого колишнього відомства завівся шкідник – а чи просто психічно хвора людина, яка вигадує ідіотські накази, плодить безумні звіти та інструкції, руйнуючи таким чином не тільки суспільний авторитет відомства, а й примушуючи бізнес іти в тінь – адже тільки в такий спосіб той може уникнути податкової параної, що набирає обертів з кожним місяцем.
Залякані начальством працівники податкової, виконують безодню ідіотської роботи, примушуючи до того ж самого бухгалтерів та підприємців – як іще можна назвати обробку порожніх звітів у паперовій та електронній формах?
У Вас, як Прем’єр-міністра, є достатньо повноважень, щоб викрити джерело цього божевілля, знайти людину, яка є його ідеологом, піддати її психіатричній експертизі або в інший спосіб ізолювати від суспільства.
Звертаємося до Вас із проханням терміново зробити це, інакше ситуація може вийти з-під контролю – десятки тисяч розлючених бухгалтерів та підприємців є досить великою силою, і не хотілося б, аби вона перетворилася на ворога української влади.
Брати Капранови
