Те, що дюли роблять з Землею особливо помітно в тих місцях, які так добре вміє вибирати для своїх знімків відомий канадський фотограф Едуард Буртинский.
Читайте такожУкраїна втрачає рідкісні карпатські праліси (відео)
Канадець - майстер відобразити постіндустріальні пейзажі так, що вони виглядають апокаліптично: "незникаючі відмітки, які людство залишає на геологічному лиці Землі", передає Бі-бі-сі. Його знімки залишають, м'яко кажучи, подвійне відчуття. Зазвичай він робить їх з високої точки - з вертольота, а то й з супутника. Спочатку знімок викликає захоплення, але потім приходить розуміння, що в такій документальності є щось зловісне.
Його великоформатні фотографії - це свого роду естетизація таких, здавалося б, неестетичних речей, як розробка надр, вирубка лісів, промислові звалища, монументальні гори сміття, пластику, гуми, списане обладнання...
Фотограф показує це в таких масштабах, що його пейзажі виглядають як кристалічні форми, а діяльність людини з запропонованої Буртинским точки нагадує повзучу цвіль, заразний грибок на тілі планети.
"Більшість пройде повз смітника і навіть не подумає, що це можна відмінно сфотографувати, - сказав одного разу Буртинский. - Але в таких місцях завжди можна зробити відмінний кадр, треба тільки пошукати".
В одній з його знаменитих серій зображені гори старих автомобільних покришок в Каліфорнії. В іншій - гори спалюваної слонової кістки, вилученої у браконьєрів. У третій - жахливі хвилеподібні вигини кам'яноїпороди, що розробляється людиною на одній з найбільших в світі відкритих копалень, де видобувають мідну руду... В такому радикально антиідилічному баченні світу є своєрідна похмура іронія.
Нобелівський лауреат Пауль Йозеф Крутцен, автор теорії ядерної зими, в 2000 році запропонував (разом з Юджином Штормером) термін "антропоцен" для опису сучасної геологічної епохи як епохи, що повністю визначається діяльністю людини.
В рамках свого нового мультимедійного проекту "Антропоцен" Буртинский за п'ять років об'їздив 20 країн. Він вважає, що "ми перебуваємо в кроці від того, щоб стати винними в найбільшому знищенні навколишнього середовища (якщо вже не стали)".
І на його фотографіях це видно надзвичайно виразно: наприклад, в неприродному кольорі відходів фосфору у водоймах тих районів, де ведуться розробки фосфатів, потрібних у сільському господарстві. Як правило, в таких місцях вже неможливо відновити природу після забруднення.
Фотографії Буртинского пропонують нам тривожне прозріння: ми знищуємо планету з лякаючою швидкістю, і масштаби того, як ми перетворюємо її у смітник, просто грандіозні.
